Свято - Покровська парафія УАПЦ

Свято - Покровська парафія УАПЦ

м. Боярка

Свято - Покровська парафія УАПЦ
  Головна
Новини Запитання Про храм Контакти
Цікава інформація


Святі і свята України
(Календар церковних свят і народних традицій)

(Наталія Матвєєва, Андрій Голобородько)


До читача
«У словах книжок знаходимо мудрість... Той, хто книги читає часто, той бесідує з Богом або Святими Отцями»,— так написано в «Повісті времяних літ» під 1037 роком.
Відомо, що першими книжками наших прадавніх предків, від яких вони набиралися мудрості та через які спілкувалися з Богом і Святими Отцями, були Біблійні: Євангелія, Псалтир, Апостол (тобто Послання св. Апостолів) та інші церковні Богослужбові книги.
Пригадаймо, як ще зовсім недавно ми трималися осторонь від цих найбільш шанованих книжок наших пращурів, навіть цуралися їх. Ми забували також багатовікові звичаї, традиції, обряди, вірування і свята, все те, що плекалося яскравою фантазією народу. На щастя, ті часи минулися, ми повертаємось до своїх першоджерел, вчимося розуміти їх.
Але ніщо не лишає безкарно. Як розплата за майже бездуховне та безвірне життя залишилася нам спадщина—велика біла пляма, невідома країна,— terra incognita, яку населяють напівзнайомі або зовсім незнайомі особи, де відбуваються невідомі нам події.
По-перше, хто такі Святі Отці, до яких знову і знову поверталися думками наші предки, з якими радилися, на яких рівнялися, від яких чекали допомоги? Взагалі хто такі Святі, і що означає сама святість?
У дохристиянські часи слово святий мало інше поняття, ніж те, що ми розуміємо сьогодні. У наших предків-язичників воно спочатку значило «Сильний», міцний», «рослий», потім — «світлий», «сяючий», «незаплямований», «чистий», «шанований» (пор. споріднені слова: світ, світло, квіти). Ці давні значення безумовно відбилися на пізнішому, християнському тлумаченні поняття «Святий». Згідно з християнським вченням, «Святий» — це людина, яка під час свого життя на землі виявила великі християнські чесноти та досягла вершин духовної досконалості, до чого закликав усіх людей Ісус Христос. Це людина, яка в усьому чинила його святу волю, життям та ділами прославляла Господа, виконуючи його заповіді, та постраждала за віру Христову. Свята людина мала Царство Боже в своїй душі і стала взірцем для всіх християн. Знайомство з життям Святих переконує, що святість доступна кожній людині.
Серед Святих розрізняють декілька типів у залежності від характеру їхнього подвигу. Святі Отці Церкви * — це богослови та духовні вчителі, які на протязі тисячоліть, кожний у свій час, захищали та пояснювали православну віру. Імена деяких Святих Отців — Афанасій Александрійський, Василій Великий, Григорій Нісський, Григорій Богослов, Іоанн Золотоустий, Максим Сповідник, Іоанн Дамаскін, Іоанн Лествичник. Ісаак Сірін, Єфрем Сірін та ін.
Апостоли (з грецьк. — «посланці») були послані Icyсом Христом проголошувати християнську віру в усьому світі. Головним чином, «апостолами» називають тих дванадцять чоловік, яких обрав сам ІСУС ХРИСТОС бути Його учнями: Петра. Андрея, Якова Заведеева, Іоанна, брата його, Филипа, Варфоломея, Фому, Матфея, Якова Алфеєва, Іуду Яковлева, або Фаддея, Симона Зилоту, а також Матфея, обраного замість Іуди Іскаріота, та Павла. Крім того, тих з перших послідовників Ісуса Христа, які допомагали його дванадцяти учням у справі розповсюдження християнства, теж називають апостолами.
Євангелісти —це звичайно автори чотирьох Євангелій: Матфей, Марк, Лука та Іоанн.
Пророки були безпосередньо натхненими провіщати слово Боже в передбаченні майбутнього. Відомі Біблійні пророчі книги, серед яких чотири належать великим пророкам: Ісайї, Ієремії, Ієзекіїлю та Даниїлу і дванадцять— малим пророкам — Осії, Іоїлю, Амосу. Авдію, Іоні, Міхею, Науму, Аввакуму. Софонії, Аггею, Захарії і Малахії. Серед 27 книг Нового Завіту пророчий характер має лише одна — Апокаліпсис, або Одкровення Іоанна Богослова.
Сповідники — у давній християнській церкві — це досконалі віровизнавці, які відверто сповідували заповіді Спасителя (Мф., 10:32) і не зупинялися навіть перед мучеництвом. Пізніше сповідниками почали називати взагалі святих людей, крім мучеників, яких вшановували і наділяли великими церковними правами.
Мученики—ті Святі християни, хто тяжко постраждав за віру Христову і віддав за неї своє життя. Серед мучеників розрізняють новомучеників,— тих, хто був закатований і страчений в останній період історії християнства.
Великомучениками християнська церква називає страждальців заради Христа, які витримали жорстокі та тривалі муки і віддали за віру своє життя. Імена деяких великомучеників — Феодор Стратилат, Георгій Побідо-носець, Ірина, Іоанн Сочавський, Пантелеймон, Димитрій Солунський. Параскева, Варвара та ін.
Преподобними називають Святих монахів та монахинь, що прославилися моральною гідністю та подвигами життя, а преподобномучениками — тих із преподобних, хто віддав за християнську віру життя.
Праведні — Святі миряни, що перебували в звичайних умовах сімейного та суспільного життя. Зокрема, праведними називають старозавітних Святих — Ноя. батьків Богородиці — Іоякима та Анну. До праведних відносять і осіб, які ще не канонізовані Церквою, але їх вшанування як Святих спостерігається у деяких місцевостях.
Для розуміння усієї ієрархії Святих треба пам`ятати, що благовірний — це постійний епітет до Святих князів,, царів, єпископів, що сповідують істинну, правовірну, православну віру.
Рівноапостольні — ті, хто, подібно до Св. апостолів, розповсюджували та стверджували віру Христову. Такими є, наприклад, Св. Марія Магдалина, грецький цар Константин Великий та його мати цариця Єлена.
Блаженними найчастіше називають особливий різновид Св. подвижників, інакше юродивих, тобто нерозумних, божевільних. Цю назву вони отримали від слів апостола Павла: «Ми нерозумні Христа ради» (1 Кор., 4:10; 3:18). Цей вид подвижництва полягає в тому, що той, хто приймає його заради Христа та спасіння своєї душі, відмовляється від загальновизнаного способу життя, зробившись добровільно вбогим, і свідомо приймає образ нерозумної людини. Проте для такого образу необхідна велика мудрість, щоб своє безслав`я використовувати для слави Божої: в смішному не допускати гріховного, у звинуваченні — нічого несправедливого. Такими Святими були, наприклад, Св. Василій московський, Св. Андрей юродивий тощо. Блаженними, крім юродивих, Св. Церква визнає ще: 1) потаємних Святих, що працювали Та догодили Богові потаємно, в миру; 2) тих Святих, святість яких засвідчена перед Церквою не стільки славою
їх особистих справ, що залишились потаємними, скільки свідченням інших.
Страстотерпці — назва всіх християнських мучеників, особливо тих, хто постраждав заради Христа з наклепу та підступності своїх одновірців.
Є особливі назви для Святих єпископів і священиків. Так, святителі — це єпископи, що відзначилися взірцевим християнським життям або прославилися як місіонери, що поширювали світло християнської віри серед язичників. Священномученики — пресвітери або єпископи, що віддали своє життя в ім`я Ісуса Христа.
Свідомість того, що Україна має своїх Святих, існувала вже давно. Так, у 1643 році у Києво-Печерському монастирі існував спеціальний молебен з каноном до українських Святих, що мав назву «Правило Молебноє ко Преподобним Отцем нашим Печерским, и всьм Святым, в Малой Россіи просіявшим, п-ьваемоє, когда и где кто изволить». Цей молебен написав грек ієромонах Меле-тій Сириг, що жив у Києво-Печерському монастирі за часів митрополита Петра Могили. Проте і сьогодні знати своїх Святих, розуміти, за які чесноти вони були зведені до цього рангу, які якості вважали найважливішими, дуже корисно для нас і з релігійної точки зору, і з іс-торико-культурної, і з національної. Однак питання, кого ж вважати українськими Святими, зовсім не просте. Слід визнати справедливою точку зору протоієрея Анатолія Дублянського *, який розмірковує таким чином. Перш за все українськими Святими слід визнати Святих, канонізованих церковою, що були українцями та жили і діяли в Україні впродовж всієї її історії, починаючи від найдавніших часів. Українськими Святими, безумовно, є і ті, що народилися, жили і діяли тут, в Україні, але потім (як місіонери або з інших причин) опинилися в різних країнах і там були визнані Святими. До українських Святих зараховуються і всі Печерські Святі, що відбували свій подвиг у Києво-Печерському монастирі в різні часи його існування. Навіть якщо до монастиря вони прийшли з інших країн, їх теж слід зарахувати до українських Святих, тому що усе їхнє життя та чернечі подвиги проходили на українській землі. Український народ визнав своїми Святими і тих єпископів, що були не українцями, але жили в Україні і для України, були канонізовані, та Святих, що були канонізованими церквою,— князів — їхні мощі навічно залишились в українській землі. Тих українських князів, що з різних причин жили в інших країнах, але тримали постійний зв`язок з Київською державою, теж слід вважати українськими Святими.
Серед українських Святих є і рівноапостольні, такі, як князь Володимир Великий, просвітитель України, за часів якого відбулося хрещення України. Першою ж українською християнкою була блаженна княгиня Ольга. Україна має і своїх покровителів-патронів, перших страстотерпців Бориса та Гліба. Першими ж українськими мучениками були Св. Федор та його син Іоанн, які прийняли мученицьку смерть у Києві в 983 році. Є і святителі,— митрополити Іларіон, Михаїл, Іван, Димитрій Туптало та багато єпископів.
Велику кількість преподобних дав Києво-Печерський монастир, серед яких найбільш уславлені — прп. Антоній, прп. Феодосій, прп. Варлаам, прп. Никон та деякі інші. Серед преподобних подвижників Печерського монастиря є такі, відомості про яких майже не збереглися. Були серед них і лікарі, що зцілили багатьох недужих, і живописці, які залишили чудові ікони, й наставники, які творили добро словом, наставляючи на путь істини. За свої чернечі подвиги багато з Печерських преподобних були щедро наділені Богом чудесною здатністю зцілювати недужих, гасити пожежу, викликати дощ у засуху... Після смерті їхні тіла залишились нетлінними і стали невичерпним джерелом нових чудес. Життя 39 з них докладно описані у відомому «Печерському патерику» (від грецьк. патер — «отець»), але їх було набагато більше. Тільки в Ближніх (Антонієвих) печерах спочило 73 монахи, а ще 45 — у Дальніх (Феодосієвих) печерах.
Нам можуть бути незрозумілими і навіть дивними їхні чернечі подвиги: затвор, мовчання, суворе постування, тяжка праця, носіння вериг на тілі, тощо. Заради чого все це, навіщо? Відповідь дуже проста, але теж досить несподівана для багатьох з нас: щоб розвинути у собі духовність та зберегти душу. Всі ці подвиги скеровували думки в одному напрямі—до Бога, щоб відвести помисли від усього недовговічного, земного, грішного. Взірцем для їхнього способу життя була аскетична поведінка, яку виробили грецькі та близькосхідні чернечі общини.
Іноді описи життя ченців здаються нам значно гіперболізованими. Але і в цьому є свій сенс. Незвичайний, прикрашений сюжет більш яскравий, сильніше впливає на емоції, вражає і разом з цим навчає вічним істинам, які краще запам`ятовуються. Основа кожного сюжету — чудо, яке є головним об`єктом оповідання і засобом впливу на почуття слухача або читача.
Однією з таких чудесних історій, є опис життя прп. Тита, Печерського пресвітера, що жив у XII столітті. Він довго товаришував з дияконом Євагрієм. Але диявол зробив так, як це і буває інколи в житті, що їхня дружба раптом перетворилася на ненависть, та таку сильну, що навіть коли прп. Тит тяжко захворів, прп. Євагрій відмовився його відвідати. Ченці силоміць привели Євагрія до вмираючого Тита, який слізно молив про прощення, але Євагрій і слухати не хотів про це. І тоді сталося чудо: Тит, що вмирав, несподівано видужав, а Євагрій впав мертвим. Звичайно, тут є перебільшення. Але історія ця вчить християнській заповіді: треба уміти прощати, адже кожний не без гріха, тільки у Господа Бога немає їх, і тільки Він здатний справедливо покарати смертних.
Книга про печерських ченців, що з`явилася напередодні зруйнування Київської Русі татарськими ордами приблизно на початку XIII ст., на протязі століть передруковувалася знову і знову. Згодом вона стала найулюбленішим твором, а образ ченця — затворника, що символізував ідеал людини, якій треба наслідувати, посередника між людьми та Богом, світильник, що опромінює земну «юдоль» світлом своїх доброчинностей, став дійсно найпопулярнішим у той час.
Михайло Грушевський, який назвав «Києво-Печерський патерик» «золотою книгою» українського письменного люду», вважав цей збірник оповідань про печерських преподобних однією з найпопулярніших книжок української літератури, яку можна «поставити поруч тільки з «Кобзарем».
Разом з цим печерські Святі, це звичайні живі люди: вони сваряться між собою, накопичують гроші, заздрять один одному, люблять і поспати, і поїсти... Розуміючи, що согрішили, починають каятися, а потім знову грішать. Сюжети «Патерика», як правило, розгортаються на фоні реалій буденного київського життя XI—XIII ст.
Ще більше реалістичних деталей побуту Київської Русі постає при знайомстві з описами життя інших українських Святих, що належали до роду князів. Звичайно, історії їхнього життя лише частково описуються у «Патерику», і дізнатися про них можна з інших різноманітних джерел. Розповіді ці найчастіше цілком реалістичні, але теж вчать нас добру та християнському милосердю. Так, життя прп. княгині Анни (Ганни, Янки), сестри Володимира Мономаха, розповідає про її зовсім земні діла. У закладеному її батьком монастирі Св. Андрія у Києві вона заснувала першу в Україні дівочу школу, в якій дівчата навчалися грамоті, різному ремеслу та співу. На протязі усього життя прп. Анна піклувалася про освіту й виховання українського жіноцтва. Різними були українські Святі, але спільною рисою усіх було ствердження добра у людських серцях.
Варто відзначити, що в православній церкві літургічні свята, тобто дні, присвячені окремим Святим, не є установленням, що нав`язане духовною владою народу всупереч його волі та інтересам. Навпаки, всі вони, навіть канонізація Святих, завжди виникають під впливом живого релiгійного почуття християн. Тому хіба не слід вважати українськими Святими тих осіб, що жили тисячоліття тому, в доісторичні часи українського народу, але, зробивши дуже багато для ствердження християнської віри в усьому світі, одночасно вони виконували це і для українського народу. Так, своїми Святими стали апостоли, учні Ісуса Христа, особливо Андрій Первозванний. Дуже поширеною є легенда про те, що завдяки апостолові Андрію вже у 1-му столітті по Різдві Христовому християнство почало ширитися в південній частині сучасної України, понад берегами Чорного моря та в Криму. Згідно з цією легендою, учні, що допомагали Св. апостолу у розповсюдженні християнства на території України, теж здавна вшановувались українцями як їхні Святі. Без вшанування дня пам`яті Свв. апостолів Петра та Павла неможливо уявити собі святковий календар українського народу. Навіть старозавітні пророки, такі як Наум, міцно увійшли до нього. Декілька широко відомих в Україні свят присвячено попередникові Ісуса Христа Іоанну Хрестителю.
Разом з поширенням християнства, що прийшло в Україну з Візантії, в український побут увійшли і східно-греко-римські Святі-великомученики: Св. Георгій, що став Юрієм, Святим Юром; Св. Катерина; Св. Варвара та ін. Навіть Святий-улюбленець Микола разом зі всією своєю атрибутикою увійшов до української культури одночасно з прийняттям християнства.
Існує багато народних традицій, вірувань, прикмет, пов`язаних з днями пам`яті давніх християнських Святих. На них ми знову і знову звертаємо сьогодні увагу, намагаючися зрозуміти. Але є досить багато книг, у яких записані життя Святих християнської церкви, на жаль, сьогодні теж вони малозрозумілі для нас. В цих описах яскраво виражене християнське бачення Бога, світу та людини. Але оскільки вони були написані у часи дуже віддалені, в них треба відокремлювати головне від другорядного, іноді дуже прикрашеного. У середні віки, наприклад, життя Святих описували за зразками більш давніми. Траплялося, що життя маловідомих святих «пристосовували» до більш відомих. Крім того, щоб підтвердити їхню святість, підкреслити їхні чесноти та надихнути читача на наслідування, з ними пов`язували невірогідні та надприродні події. У багатьох випадках це робилося для того, щоб ствердити праведність та безвинність Святих перед лицем їхніх гнобителів. Але хоча чудеса здаються нам інколи неможливими, при уважному читанні можна побачити, що під шаром гіперболи — справжні події, що є стрижнем опису житій. Навіть і легенди про Святих, які, безумовно, виникли за тривалий час християнства, теж розкривають його сутність, і інколи не менше, ніж справжні їхні життя.
З днями пам`яті Святих пов`язане і походженя слова свята, святковий, святкувати. Згідно з первісним значенням слова святий — «світлий», «сяючий», «незаплямований», «чистий», «шанований» у свідомості українського народу і свята сприймалися, очевидно, як дні «світлі, сяючі, шановані».
Церковний рік утворився таким чином, що у центрі його перебуває Ісус Христос, а значить — і всі свята, що пов`язані з ним; перше місце по Христі займає Пречиста Діва Марія, Богородиця. Всі свята, присвячені їй, становлять Богородичный цикл. Далі йдуть свята, що пов`язані з подіями та іменами Старого та Нового завітів. Дуже важливо, що церковні свята — це не просто згадка про видатні історичні події. За церковною традицією кожний віруючий повинен пережити їх знову та знову, ніби особисто беручи участь у всіх подіях, що відбувалися на протязі тисячоліть. Релігійні свята дарують людині духовну рівновагу, поміркованість, світлу радість. Усі свята церковного року поділяються на дві великі групи: на свята рухомі і нерухомі. Рухомі свята такі, що припадають на різні числа кожного року. Пояснюється це тим, що вони залежать від Пасхи, яка теж не має сталої дати. Нерухомі свята відзначаються, у один j той самий день кожного року. Багато з цих свят залежать від свята Різдва Христового і створюють Різдвяний цикл.
Найважливіші після Пасхи свята мають назву Дванадесятих. їх дванадцять — звідси й походить назва. Деякі з цих свят рухомі, а деякі — нерухомі. Нерухомих свят дев`ять: Різдво Пресвятої Богородиці, Воздвижен-. ня Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Різдво Христове, Хрещення Господнє, або Богоявления, Стрітення Господнє, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Преображення Господнє, Успіння Божої Матері. Рухомих свят три: вхід Господа до Єрусалиму, Вознесіння Господнє, Зішестн Святого Духа на апостолів, або Трійця.
Церковні свята українського народу та його давні традиції, хоча і виникли кожне у свій час та з своєї власної причини і тому існували та розвивалися паралельно, інколи все ж таки взаємодіяли та впливали одне на одне. Найчастіше це було можливим через неосвіченість, необізнаність селянина у біблійних подіях та в житіях християнських Святих, в яких у минулому не дуже розумілися і деякі служителі церкви.
Проте інколи церковні свята та давні народні традиції дуже вдало збігалися, що викликало з цього приводу неправильні уявлення, знову ж таки з необізнаності. Яскравим прикладом цього є свято Різдва Христового. Відомо, що до IV ст. Різдво відзначалося Церквою разом з Богоявлениям як взагалі одна велика урочиста подія з`явлення Бога на землі в образі Людини. Потім Різдво було відокремлене в особливе свято, щоб надаги нового змісту язичницькому поклонінню Сонцю, що відбувалося 25 грудня, в день, коли сонце дійсно починало відроджуватись. Це був свідомий крок Церкви, Щоб ствердити поклоніння та вшанування Ісуса Христа, істинного «Сонця Правди».
Часто-густо простий народ й уявлення не мав про офіційні біографії Святих праведників, про дійсний зміст церковних свят; він створював свої характеристики й образи календарних Святих, іноді" спираючись на час святкування дня Святого або на особливі умови, що були пов`язані з ними. При цьому іноді в народному уявленні виникали досить жорстокі та фамільярні перекручення дійсних фактів.
У зв`язку з цим пояснення того, що було насправді, поруч з Ілюструванням народних тлумачень набуває сьогодні особливо важливого значення.
Як приклад можна навести хоча б життя прп. Кассіана Римлянина, пресвітера Массілійського, видатного діяча кінця IV — початку V ст., учня Іоанна Золотоустого. Іоанн Кассіан одним з перших заснував чернецтво на Заході й саме за-бездоганність свого аскетичного життя був зарахований до лику Святих. Але сталося так, що день пам`яті цього Святого припадає на 29 лютого, тобто відзначають його тільки у високосний рік, лише один раз на чотири роки. Ця обставина була незрозумілою для простого селянина, і з цього приводу виникло багато фантастичних легенд про «опального», злого, жорстокого Святого, якого не дуже шанує навіть Господь.
Нерідко причиною створення міфу, легенди було образне сприйняття слова, найменування, що викликало різноманітні асоціації і в цьому зв`язку інтерпретувалося. Показовими у цьому відношенні є народні тлумачення церковних свят Воздвижения, Покрова, Стрітення та ін.
Проте Святі дуже «прислужилися» аграрному календарю, і святці (список Святих та свят за датами святкування) ніби оформили звід знань землероба узлагоджену та зручну систему літочислення. Дійсно, Святі угодники стали тою доброю силою, тими помічниками й покровителями, без яких життя наших пращурів виявилося б немислимим. Так, на допомогу землеробам прийшли православні страстотерпці Борис та Гліб, худобу оберігав Св. Георгій, а птаство знаходилося під покровительством сорока мучеників Севастійських.
Таким чином, предки знайшли можливість вести річне літочислення не тільки за числами місяця, але й за днями пам`яті шанованих християнською церквою Святих та іншими церковно-народними подіями. Церковний календар виявився своєрідними рамками, у які далекі наші предки намагалися вмістити свої споконвічні поняття та вірування, звичаї, обряди та спостереження.
Саме такий принцип поєднання церковних свят та народних традицій прийнятий у словнику і, на думку авторів, дає найбільш повне уявлення про них.
Загальна структура словника пов`язана з чотирма порами року: зимою, весною, літом та осінню. У цьому полягає тематичний принцип укладання словника. Слід зазначити, що церковний Новий рік не збігається із громадянським, який у наші дні починається з січня. Ще у 325 році на Першому Вселенському Соборі в Нікеї Отці Церкви постановили вважати початком церковного року перше вересня. Ця традиція залишилась і до сьогодення. Щоб не порушувати тематичного принципу, опис свят у словнику починається з першого місяця зими, тобто з грудня. Далі у межах конкретної пори року дні пам`яті Святих та свята розташовані за датами святкування. Тому можна вважати, що словник буде і своєрідним календарем, подібним до тих, які були дуже поширеними у минулому столітті. У окремому покажчику назви свят розташовані у послідовності за місяцями й за днями святкування.
* Реєстр довідника складається з назв свят різного типу: загальних церковних (Дванадесяті свята) та народних (Вечорниці, Вулиця, Складчина та ін.), конкретних, присвячених Святому християнської церкви (Андрія, Варвари, Сави, Катерини, Спиридона та ін.) або присвячених одній з подій християнської історії (Введення, Благовіщення, Стрітення, Обретіння та ін.). Наводяться і назви окремих днів тижня (Чистий четвер, Страсна п`ятниця, Вербна неділя, Святий понеділок, Жилавий понеділок та Ін.) або самих тижнів (Білий тиждень, Всеїдний тиждень та ін.). Присутні у довіднику і назви суто язичницьких свят (Радуниця, Красна Гірка, Масляна та ін.). При цьому назви свят подаються з усіма існуючими варіантами. Наприклад: Трійця, Тройця, Зелені свята (святки), Зелена неділя; Купайла, Купайло, Купало, Купала, Іванів день; Водосвяття, Водохрестя, Водохреще, Водохрещі, Йордань, Ордань, Богоявления і т. п. Обов`язково наводиться дата свята за старим та новим стилем. Далі подається популярно викладена енциклопедична інформація про свято з урахуванням його церковного та народного тлумачення.
Сподіваємося, що словник допоможе читачеві дізнатися якнайбільше про українських святих. Проте, звичайно, їхня кількість є значно більшою, й відомості про них викладені не всі. Ця тема потребує подальшого опрацювання.
Довідник виявиться корисним для всіх, хто не байдужий до рідної мови, хто цікавиться словом, а через нього — і пролягає шлях до напівзнайомих, а може, й зовсім ще незнайомих аспектів національної культури.

* Всі назви церковних свят та імена Святих подаються за традиційною церковною орфографією у відповідності з «Православним календарем», що видається УПЦ.


СПИСОК СКОРОЧЕНЬ.
an.— апостол
aпп. — апостоли
архієп.— архієпіскоп
архім.— архімандрит
безср.— безсребреник
блгв.— благовірний
бл.— близько
блж.— блаженний
в.— вік
вв.— віки
вел.— великого; великої
вмц.— великомучениця
вмч.— великомученик
дияк.— диякон
єп.— эпископ
ігум.— ігумен
спов.— сповідник
кн.— князь
кнг.— княгиня
митр.— митрополит
мц.— мучениця
мцц.— мучениці
мч.— мученик
мчч.— мученики
патр.— патріарх
прав.— праведний
прп.— преподобний
прпп.— преподобні
прмц.— преподобномучениця
прмч.— цреподобномученик
пресвіт.— пресвітер
прор.— проpок

Св.— Святий, Свята
Свв.— святі
сет.— святитель
свтт.— святителі
ст.— століття
сщмч.— священномученик
сщмчч.— священномученики
утр.— утреня
літ.— літургія
Євангелія; Мф.— від Матфея, Мк.— від Марка; Лк.—від Луки; Ів.— від Іоанна Діян.— Діяння святих апостолів;
Послання апостолів: Як.— Якова, 1 Пет. — І-ше Петра, 2 Пет.— 2-ге Петра, І Ін.— 1-ше Іоанна, 2 Ін. — 2-ге Іоанна, 3 Ін.— 3-тє Іоанна, Іуд.— Іуди
Послання ап. Павла: Рим. — до римлян, 1 Кор.— 1-ше до корінфян, 2 Кор.— 2-ге до корінфян, Гал. — до галатів, Єф.— до єфесян, Флп.— до філіпійців, Кол.— до колосян, 1 Сол.— 1-ше до солунян, 2 Сол.— 2-ге до солунян,
1 Тим.— 1-ше до Тимофія. 2 Тим.—2-ге до Тимофія, Тит.— до Тита, Флм.— до Филимона, Євр.— до євреїв.