Свято - Покровська парафія УАПЦ

Свято - Покровська парафія УАПЦ

м. Боярка

Свято - Покровська парафія УАПЦ
  Головна
Новини Запитання Про храм Контакти
Цікава інформація


ТРОЙЦЯ, ТРІЙЦЯ. ЗЕЛЕНІ СВЯТА. ДУХІВ ДЕНЬ. УСІХ СВЯТИХ ДЕНЬ.

Церковне дванадесяте свято, яке відзначають у 8-му неділю по Пасці. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Пасхи, Церква називає його ще П`ятидесятницею. Зміст християнської Тройці відповідає розповіді новозавітної книги «Діяння апостолів», де йдеться про зійдення на апостолів у 50-й день після воскресіння Христа Духу Святого, після чого вони заговорили різними мовами, хоча ніколи цьому не навчалися: «Коли ж почався день П`ятидесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І раптом зчинився шум-із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з`явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Діян.., 2: 1-4). У християнстві цей переказ слід розуміти як завдання Христа учням нести звістку про його вчення усім народам. Таким чином апостоли одержали силу «з неба» і почали проповідувати про Ісуса, що воскрес, як про Христа, Царя та Господа. Цей момент називають народженням церкви.
У богослужінні свято зійдення Святого Духу відзначається разом із з`явленням перед людьми Трійці, тому що у пришесті Духа до людей виявляється повнота божества. Тому у православ`ї П`ятидесятниця називається Трійцею. У центр храму в цей день виноситься ікона Святої Трійці у вигляді трьох ангелів, що з`явилися перед праотцем Авраамом. Ікона зішестя Святого Духу зображує вогняні язики над дванадцятьма апостолами, що сидять разом, оточуючи символічний образ «космосу-світу». Це і є перший образ «апостольської» церкви.
* * *
В день Трійці з часів раннього християнства храми та-будинки прикрашаються свіжими зеленими гілками дерев на ознаку того, що Святий Дух дає життя усьому створеному Богом. Використання на Трійцю гілля дерев, квітів та трав-християнська церква запозичила від іудейської релігії. Так, на свято П`ятидесятниці давні євреї за Мойсеєвим законом приносили до храму початки жнив, що у Палестині закінчувалися у цей час, тобто приблизно у середині травня. Тоді ж у пам`ять про закони, що були одержані Мойсеєм на горі Синай у іудеїв прийнято було прикрашати будинки, площі та церкви квітами та гілками, що у весняну пору було найкращою прикрасою.
Увібравши в себе багато рис іудейської П`ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася. Так, у росіян Трійця зблизилася з Семиком, у білорусів — з Зеленими Святками, Семухою, а в українців — з Зеленими Святами.
Основа троїцької обрядовості — культ рослинності, що в цей час починає розквітати. Майже у всіх давніх народів гілля та квіти були прикрасою храмів у дні свят та жертвоприношень. Усілякі урочисті процесії супроводжувалися носінням зеленого гілля, яке у далекі часи було загальнозрозумілим символом: гілка маслини — символ миру, лаврова—перемоги та слави, дубова — мужності.
В Україні ще у минулому столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м`яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили трійну свічку, що називалася Тройцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА, (три останні дні Клечального тижня і три перші дні Троїцького тижня). Перш за все — це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження. Завдяки цьому і всі пов`язані з святкуванням звичаї мають особливе поетичне забарвлення, що відбилося у піснях, іграх, в звичаях та повір`ях.
Святкування починається з четверга. В цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки «на всі святки». Вінки в`ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин — як засіб від русалок.
У деяких селах зберігся звичай «завивати берізку», який у давнину мав аграрно-магічне значення: не відриваючи гілля від дерева, завивали «на врожай», завивали також і «на себе», «на всіх рідних» й по вінках намагалися дізнатися про долю кожного. Для цього у неділю, день Трійці, вінки «розвивали» та оглядали: чи ще свіжий чи вже зів`яв. По цьому судили про щастя або нещастя.
Використовували гілля різних дерев: клена, ясеня, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя, роль якої у весняній обрядовості була аналогічною російській березі. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього ж по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишиться зеленим — усі будуть здорові, якщо листя почорніє — хтось тяжко захворіє, а може, навіть,— вмре.
Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов`язковою у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з`являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася,— яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). Аграрний магічний зміст обряду — подібне викликають подібним—у повній мірі виявився і тут. З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.
Колись відомий був звичай, що називався «водити тополю». Для цього дівчата вибирали з поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати «тополю». П рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили по селу й по полях, де в той час вже колосяться жита. Якщо зустрічалися люди, «тополя» їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. «Тополі» ж давали подарунки або гроші «на стрічки». Водячи «тополю», дівчата співали:
Стояла тополя край чистого поля; Стій, тополенько, не розвивайся, Буйному вітрові не піддавайся...
Інколи аналогічний звичай мав назву «водити куща». Обряд прикрашання дерев — це теж відгомін язичницької старовини, коли наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба.
Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого,— ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це ще й тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів — час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням — померлі предки — це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків.
У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах, хто зник безвісти.

ДУХІВ ДЕНЬ. (51-й день після Пасхи або перший понеділок після Трійці). Це свято у народному календарі дуже важко відокремити зід усього попереднього троїцького тижня. Саме в цей день у деяких місцях розвивають вінки, що були завиті ще в четвер. З Духовим днем пов`язані і повір`я, обряди навколо русалок.
Ще у день П`ятидесятниці існував звичай після літургії йти хресним ходом до криниць та кропити їх свяченою водою. Після цього священик кропив усе село, а якщо хтось з селян хотів окропити своє житло, він виставляв біля дому стіл, вкривав його скатертиною, а зверху клав хліб-сіль. Священик заходив в цей дім, кропив усе в господарстві, кропив криницю. Все це було пов`язане з вірою селян у існування «криничних русалок». Взагалі повір`я про русалок були дуже поширеними в Україні.
За давнім, ще язичницьким уявленням, навесні, як тільки зазеленіють луки, а поля та повітря наповняться весняними пахощами, з рік та озер на берег виходять русалки.
В українців уявлення про русалок були міцно пов`язаними з Троїцьким або Русальним тижнем. Уявлення ці були по всій Україні однотипними. Русалки — це дівчата, що втопилися, мавки (навки) — душі дітей жіночої статі, які вмерли без хрещення. Через те що діти ці маленькі, то й слово мавка зближують іноді з прикметником малий, а іноді з давньоруським «навь» — «мертвець» (звідси І навка). Слово мавка у народі пояснюють іноді звуконаслідувальним «мяу» — так ніби, як кішки, кричать маленькі мавки.
Існувало вірування, що злі духи викрадають душі цих немовлят і звільняють їх тільки на Зелені Свята. Тоді душі ці підіймаються у повітря та тричі просять, щоб їх охрестили. Якщо хтось з християн почує їхній голос, то повинен сказати: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім`я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», - тоді ангели підхоплюють душі немовлят та зносять на небо.
Русалки, за народним уявленням, вродливі блідолиці дівчата з розпущеним волоссям, найчастіше зеленим. * Очі ж у них глибокі та сині, як і ті водоймища, де вони живуть. На голові кожної русалки вінок з осоки, і тільки у найстаршої, царівни, вінок сплетений з водяних лілей. Виходячи на берег, вони сідають біля води і розчісують своє довге волосся або водять таємничі хороводи. У Русальний тиждень вони виходять на землю, бігають по полях, співають пісень та гойдаються на гілках дерев. Русалчині пісні дуже небезпечні: хто їх почує, як заворожений, підійде близько, а русалки заманять його у своє коло, будуть жартувати з ним, а потім залоскочуть і затягнуть на дно.
Особливо небезпечні вони у четвер — Русалчин Великдень. Тому під час Русального тижня не купалися. А виходячи з села, дівчата брали з собою полин, якого русалки дуже бояться. Зустрівшись з дівчиною, вона обов`язково питала, що є у людини: полин або петрушка. Якщо відповісти «полин», русалка скаже: «Сама ти ізгинь». Якщо вкинути полин у воду, то після цих слів можна навіть купатися. Але погано буде тому, хто відповість русалці, що у нього не полин, а «петрушка». Русалка одразу ж відповість: «Ти ж наша душка» та почне лоскотати до смерті.
За народним уявленням, русалки просили дати їм сорочки, нитки, пряжу, щоб не ходити роздягнутими. Жінки та дівчата виконували їхнє прохання, розвішуючії все для них на деревах. Можливо, це було залишком давнього жертвоприношення водяним дівам.
У північних росіян та українців уявлення про русалок зливалося з відьмами та чаклунками. Тому як у представниць нечистої сили, весілля у них були у так звані «горобині ночі». Тоді серед загального гуркоту та блискавиць на ріках та озерах теж підіймалася буря, чувся сміх, плескотіння води.
Неясна сама назва «русалка», поруч з якою існують і інші: водяниця, купалка, лоскотуха, мавка. Деякі вважають, що слово русалка походить від русло (ріки), де, за давнім уявленням, вони живуть. Інші доводять, що слово пов`язане з русим волоссям, що вкриває тіло русалок. Проте переважно в повір`ях згадувалось, що волосся у них — зелене. Більш ймовірно, назва русалок походить від давньоруського «русалиа» — «язичницьке свято весни», «ігри у це свято», що запозичене, як вже згадувалося, з лат. rosalia — «свято рож» (троянд).
У різних народів відрізняється і зовнішній вигляд русалки. У українців і на півдні Росії переважно існує образ водяної красуні, у білорусів він пов`язаний головним чином з полем та лісом, а на півночі Росії — це найчастіше косматі жахливі жінки. Мабуть, у останньому випадку образ русалки механічно приєднався до образу лішачихи — подруги лісовика — розповсюдженому у південних російських повір`ях.
І все ж таки у образі русалки, як ні в одному іншому серед образів нижчої демонології, збереглась поетична привабливість язичницького світогляду. Сприяв цьому, мабуть, характер розповідей про цей образ — трагічні історії про самогубство та нещасливу любов. Крім того, їх вічна краса, молодість та чарівність викликали не тільки страх, але й жаль, співчуття, навіть захоплення та любов. Недарма у піснях, повір`ях нерідко їх називають ласкавим, зменшувальним ім`ям. Лякають русалки аж ніяк не своїм зовнішнім виглядом, а зв`язком з потойбічним світом, підступністю, спокусливістю, гріховністю.
У деяких місцях ще згадують про давній обряд, який називався «проводи русалки». У день «проводів» дівчата влаштовували у полі спільний обід — тризну на честь русалок. Потім дівчата ходили з розплетеними косами та співали пісень, у яких прощалися з русалками. Іноді «русалку» вибирали з-поміж дівчат, а іноді робили її опудало з соломи, але потім розривали та розкидали у полі.
У всіх випадках обряд цей виконувався саме у полі, щоб призвати найкращий врожай, який пов`язаний з водою, з вологою, адже виходили русалки з води, а проводжали їх у поле. Звичай цей доводить, що образ русалок, найвірогідніше походить від дуже давніх водяних божеств, які з`являлися на землі саме годі, коли потрібний був дощ для врожаю.

УСІХ СВЯТИХ ДЕНЬ (НЕДІЛЯ). Свято християнської церкви, що відзначають у першу неділю тижня, який слідує за П`ятидесятницею, Святою Троицею. У понеділок — Духів день, у неділю — день Усіх Святих. В цей День християнська церква згадує всіх Святих, а також тих Святих, у яких немає окремого дня пам`яті.