Свято - Покровська парафія УАПЦ

Свято - Покровська парафія УАПЦ

м. Боярка

Свято - Покровська парафія УАПЦ
  Головна
Новини Запитання Про храм Контакти
Цікава інформація


Що необхідно знати, приступаючи до Таїнства Хрещення

Для здійснення Таїнства Хрещення необхідні:
- Восприємники (хресні батьки)
- Крижма
- Свічки (за кількістю восприємників)
- Хрестик (нагрудний)

Вимоги до восприємників:
- Повинні бути охрещеними у Православній Вірі
- Повинні бути обізнані у Православній Вірі (знання Катехизису)
- Не повинні бути подружжям


ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ

Хрещення є Таїнство, у якому віруючий, при трикратному зануренні тіла у воду й при призиванні імені Пресвятої Трійці, Отця і Сина і Святого Духа, помирає для життя плотського, гріховного, і відроджується Духом Святим до життя духовного і святого. Тим самим охрещуваний уводиться в Церкву і стає її членом.

Уже саме визначення Таїнства Хрещення говорить про те, що воно пов'язане з докорінним переломом у житті людини. Стати християнином - це не означає перемінити переконання або навіть спосіб життя, це значить рішуче переродитися, стати новою людиною. Слова Господа, що зерно не оживе, якщо не вмре (Ів. 12, 24), або: "Хто не несе хреста свого... не може бути Моїм учнем" (Лк. 14, 27), або сказане Никодиму: "Хто не народиться від води й Духа, не може увійти в Царство Боже" (Ів. З, 5), не залишаються без здійснення. Священна історія, як і історія християнства, знає безліч прикладів, починаючи з апостола Павла, коли ті, що увірували в Христа, а потім хрестилися ставали дійсно новими людьми.
Духовне      народження      означає, що людина перестає жити для себе, а починає жити для Христа й інших людей, знаходячи в цьому і для себе повноту життя. Звертання до Христа зовсім міняє центр інтересів.

Таке навернення буває іноді різким або ж поступовим. Хрещення дорослих є результатом духовного перевороту, що відбувся в них, а благодать Таїнства його освячує і закріплює. При хрещенні дітей, хоча вони ще й не мають свідомої віри, у них теж засівається насіння благодатного життя, що приводить згодом до повного переродження хрещеного, за умови належного християнського виховання.
Для гідного прийняття Хрещення потрібні віра й повне покаяння, відмова від колишнього своєкорисливого життя, розпізнання пов'язаності його з дією злих духів і зречення від них. Хрещення дітей почалося із древніх часів. Від них, звичайно, не можна очікувати віри й покаяння, але їх хрестять у силу віри їхніх батьків і воспрйємників, на яких лежить святий обов’язок навчити охрещених істинам віри й допомогти їм відродитися для нового життя. Ми молимося за дітей і віримо, що, по наших молитвах, Господь може дарувати їм різні блага. Чи можна тому сумніватися, що благодать, яка дається дітям, за молитвами всієї Церкви, у Таїнстві Хрещення принесе належні плоди? Знаємо ми, що й Сам Господь пустив дітей приходити до Себе (Лк. 18,15-16) і що святий Іоанн Хреститель прославив Господа в утробі матері. Благодать діє й на підсвідомість людини. У той же час всі християни повинні пам'ятати, що даний у Таїнстві Хрещення талант, запорука нового життя, примножується шляхом особистих зусиль, іноді подвигом всього життя. Іншими словами, ми ніколи не повинні забувати дані при Хрещенні обітниці. Проте вже при самому прийнятті Святого Хрещення в охрещуваному відбуваються незгладимі зміни: він звільняється від влади первородного гріха, і сатана виганяється із його серця. Хоча можливість спокушати за дияволом залишається, але він стає як би зовнішнім щодо людини. Нехрещена людина в силу первородного гріха в сутності не може не грішити, а хрещений, хоча й може грішити, але владний і не грішити.

ПРО ВОСПРЙЄМНИКІВ ПРИ ХРЕЩЕННІ

Життя кожного християнина як члена Церкви починається з Таїнства хрещення. Хрещення - це ворота, двері, через які ми входимо в простір спасіння. Кожен з нас або у свідомому віці, або ж ще в дитинстві пройшов через життєдайну купіль. І от тепер, коли ми виросли й у нас з'явилися власні діти, ми теж приносимо їх у церкву для здійснення над ними хрещення. Як правило, дітей приносять у храм не батьки, а восприємники. Але часто доводиться спостерігати, що люди
зовсім безвідповідально підходять до вибору хресних батьків для свого маляти; вибирають їх не з міркувань церковної користі, а із чисто життєвих понять.

Що ж таке восприємництво, і яка його функція в Церкві? Восприємники з'явилися в Церкві із практики хрещення дорослих, і потім уже їх стали брати для хрещення дітей. Людина, що бажає приєднатися до Церкви, повинна була прийти до єпископа або пресвітера за посередництвом якого-небудь члена Церкви, що поручався за неї. Головна роль поручителя, тобто восприємника, полягала в керівництві життям людини, що готується до хрещення. Він повинен був навчити охрещуваного основам православної віри й благочестя.

При хрещенні дітей функції восприємника перетерпіли зміни. Тепер їхня роль не закінчувалася хрещенням, а починалася зі сприйняття дитини з купелі. Вони свідчили церкві, що діти,
сприйняті ними, будуть виховані ними в християнській вірі. Між дитиною й восприемником виникають особливі стосунки - відношення духовного споріднення. Потрібно відмітити, що в такий духовний зв'язок вступає один із хресних батьків - однієї статі з охрещуваним. Сам звичай мати двох восприємників, - досить пізній, він проникнув у Православ'я з католицтва, і хоча до нашого часу він уже міцно затвердився в православній Церкві, все-таки відношення духовного споріднення виникає з одним із восприєшиків.

Отже, хресні батьки поручаються перед Церквою за сприйнятих охрещуваних. Церква покладає на них обов'язок виховання дітей у дусі православної віри. Щоб порука восприємників була дійсною, необхідно, щоб вони відповідали певним вимогам. Зрозуміло, що  хресні батьки можуть бути лише особами, що належать до  Церкви, причому не просто формально приналежні,  не ті,  хто  відвідує храм усього кілька разів у році - на Великдень, Різдво й т.д., - а регулярно сповідаються й причащаються. Справжня християнська віра немислима без регулярної молитви й  спілкування  з  Христом  у  Таїнстві причастя Його Тіла й Крові. Ті, хто не має такої віри що можуть передати своїм підопічним?
Восприємники повинні бути повнолітніми, щоб усвідомлювати всю відповідальність, яку вони приймають на себе. Як правило, Церква дозволяє ставати хрещеними батьками з 15 років для восприємника й з 13 років для восприємниці.
Від хресних батьків вимагається знання основних істин православної віри. Не повинні бути восприємниками особи, не освічені в церковних питаннях. Як сумно буває бачити священикові, що хресні батьки не можуть без помилок прочитати Символ віри, а то й правильно перехреститися!         

Розглянемо тепер, що , роблять восприємники в процесі здійснення Таїнства. хрещення.

Хрещення    починається    із    чину вигнання, злих духів із охрещуваного. Церква   протистоїть   злим   духам,   від яких нехрещена дитина поки що ніяк не захищена, і бореться з ними. Священик читає заклинальні молитви й звільняє дитину від влади демонів. Потім йде діалог священика із охрещуваним. Людина, що прийшла до хрещення повинна відректися від сатани й сповідати свою віру в Христа. Оскільки дитина не може ще сама давати відповіді,   то   зречення   й   сповідання роблять хресні батьки. Відзначимо тут, що віра восприємників у жодному разі, не заміняє віру дітей: віра - особистий дар, і не може бути замінена вірою іншої особи. При хрещенні дитини необхідна попередня віра охрещуваного заміняється фактом народження від віруючих батьків. Тому хрещення в дитячому віці повинне відбуватися тільки в тому випадку, якщо батьки дитини є членами Церкви.
Звершуючи   зречення - від   сатани, священик запитує; «Чи відрікаєшся ти від сатани й від усіх справ його, і від усіх  ангелів його, і від усього служіння його, і від всієї гордині його?» Восприємник відповідає: «Відрікаюся» (це питання й відповідь повторюються тричі).  Потім священик запитує: «Чи відрікся ти від сатани?»   -   восприємник    відповідає: «Відрікся» (також повторюється тричі). Священик говорить: «І дмухни, і плюнь на нього».
На жаль, у наш час значення цих дій буває незрозумілим для восприємииків, або навіть викликає посмішку. Погано те, що більшість людей не бачать присутності й дії сатани у світі, не зауважують явного ідолопоклонства, Що пронизує їхнє життя, багато хто думають, що можна прийняти спосіб життя світу й цінності, які він установлює, і разом з тим виконувати «релігійні обов'язки». Але християнин повинен відректися від того способу життя й ієрархії цінностей, які нав'язує світ, і пам'ятати, що життя віруючого - де «вузький шлях» ,і боротьба. Словами «відрікаюся» оголошена війна  сатані; із цього моменту, починається битва, результат якої - або вічне життя, або вічна смерть.

Після цього охрещуваний сповідає вірність Христу,   дає  клятву,  подібну до,    військової  присяги.     Священик ставить запитання: «Чи з'єднуєшся ти із Христом?» - восприємник відповідає: „З’єднуюся” (повторюється тричі) Знову запитує священик «Чи з'єднався ти з Христом» - «З'єднався»; «І чи віруєш Йому?» - «Вірую, Йому як Цареві, й Богу». Це рішення приймається раз і назавжди, і не підлягає перегляду. Таке рішення означає безумовну відданість Богу, повну готовність йти шляхом віри, що б не трапилося. Охрещуваний сповідає свою віру Христу як Цареві й Богу.

Просто  вірити  в  Бога,  визнавати розумом його   існування  недостатньо, тому що й «біси вірують і тремтять» (Як. 2:19). Потрібно прийняти Його як Господа і Владику, тобто присвятити все життя служінню Йому, жити відповідно до Його заповідей, йти за Ним до кінця. Жодна з наших земних схильностей (держава, нація, родина, культура й т.п.) не повинна панувати над нами. Особливо важливо пам'ятати це зараз, коли християни так часто абсолютизують свої земні цінності -  національні,  політичні,  культурні,  - бачать у них критерій своєї віри, замість того, щоб підкоритися тій-присязі, яку прийняли при хрещенні - присязі вірності Христу як єдиному Цареві й Господу.

От яку віру і яке відношення до життя восприємники повинні прищеплювати своїм підопічним. На завершення хотілося 6 згадати чудові слова свт. Іоанна Златоуста:
«Промовлю слово й до воспрнємників ваших, щоб могли побачити й вони, якої удостояться винагороди, якщо матимуть про вас велику ретельність, і навпаки, який буде їм осуд, якщо впадуть у безтурботність. Подумай, коханий, про тих, хто прийняв поручництво про гроші, що вони більшій піддаються  небезпеці, ніж боржник, який взяв гроші. Тому що якщо боржник виявиться розсудливим, то полегшить тягар кредиторові; якщо ж стане нерозумним, то підготує  йому більшу небезпеку... Якщо  ж ті, хто прийняв поручництво про гроші вважають себе відповідальними, то наскільки ж більше ті, хто причетний до духовного, ті, хто прийняли поручництво про чесноту, повинні виявити велику турботу, переконуючи, радячи, виправляючи, проявляючи  батьківську любов... Довідалися тепер і ви, восприємники, що   чимала  загрожує  вам   небезпека, якщо     впадете     в     безтурботність». (Оголошувальні бесіди // Ж.М.П., 1972,
5, с. 72.)
По книгах прот. А:Шмемана „Водою і Духом” і прот. Н. Афанасьєва «Вступ у Церкву»

ЗДІЙСНЕННЯ ТАЇНСТВА ХРЕЩЕННЯ

Хрещення  є  Таїнство  включення людини до Церкви шляхом усиновлення її  силою  Христовою  Богу  Отцю.   У такий спосіб Хрещення є спільна справа й торжество Церкви.  У стародавності воно   приурочувалося   найчастіше   до найбільшого     християнського  , свята  святому    Великодня   й відбувалося урочисто на зборах віруючих у храмі. Приготування до Хрещення, навчання вірі або оголошення, відбувалося теж у храмі.

У  цей  час   ця  загально церковна турбота про тих, що готуються до Хрещення збереглася в молитвах про них на літургії оголошених; тепер же лише читання паремій і ще деякі особливості служби великої Суботи нагадують про колишній звичай хрестити в день Великодня. Поступово Таїнство Хрещення (хрестини) надбало характер приватної сімейної треби, але його загальноцерковне й великоднє значення, зрозуміло, залишається, і священикам варто було б постійно нагадувати про це, так само як і про велику відповідальність восприємників, про яку так часто забувають.

Оголошення, як заключний акт приготування до Хрещення, що було колись окремим обрядом, нині безпосередньо передує Хрещенню, Всі символічні священнодійства цього обряду мають глибоке діюче значення. Найбільш істотні з них: заклинання сатани, зречення від нього, наступна
обітниця з'єднатися з Христом і, нарешті, сповідання православної віри. Християни з особистого духовного досвіду знають, яка сила носія зла - диявола, що активно бореться з добром. Заклинання сатани за словом Господнім: «Ім'ям Моїм будуть виганяти бісів» (Мк.  16, 17) відкриває охрещуваному  можливість  вступити  в боротьбу з вигнаним із нього ворогом, а наступне зречення від сатани є виклик, що кидається йому. Із цього моменту охрещуваний стає вже воїном Христовим і до самої смерті буде вести боротьбу з духом зла, який, у свою чергу, не забуде кинутого йому виклику й буде жорстоко боротися із християнином до останнього його подиху. Цю боротьбу вів уже за нас усіх Боголюдина Ісус Христос і вона увінчалася   Його   повною   перемогою. Тому, хоча Господь і сказав: "Бійтеся ... того, хто може й душу й тіло погубити в геєні" (Мт. 10,28), маючи помічником Самого Господа Переможця, християнин ніколи не повинен занепадати духом у своїй духовній боротьбі.

Символ віри містить всі християнські істини, які в стародавності люди знали до Хрещення, а в наші дні звичайно вивчаються після Хрещення в курсі Закону Божого. Відповідальність за це
навчання беруть на себе восприємники, і вони тяжко грішать, якщо забувають про це.
Саме ( Таїнство Хрещення складається з освячення води і єлею, помазання освяченим єлеєм і наступного найголовнішого священнодійства . - трикратного занурення охрещуваного у воду зі словами: "Хреститься раб Божий (Його ім'я) в ім'я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь." Зійшовши в Йордан, Господь Ісус Христос освятив води і з ними всі стихії й всю матерію світу. Після цієї події вся природа стала знову здатною одержувати благодатні дари й бути в деякій мірі сховищем благодаті.

У цьому - підстава для освячення води й інших стихій і предметів. Вода здавна була символом очищення, а занурення в неї - символом покаяння. Поряд із цим, як необхідна для життя, була вона
й символом життя. Обравши воду для здійснення Таїнства Хрещення, Господь надає символам, пов'язаним з нею, діяльну силу.

За словами .святого Кирила Єрусалимського, "вода по освяченні стає для хрещеного ... гробом і матір'ю.” Гробом тому, що ввійшовши в купіль, людина в подобі з'єднується зі смертю Христовою; матір'ю - тому, що через хрещальну смерть відбувається її нове народження.

Освячений єлей, яким під час Таїнства, помазується спершу вода, а потім охрещуваний, є символ зцілення й здоров'я, примирення й миру. Свічки зображують світло правої віри, кадило
- пахощі Святого Духа, біла одежа новохрещеного - звільнення від влади гріха, й сатани, нове життя або душу християнина, яку він повинен, зберігати незаплямованою, нарешті, натільний хрест - хресне наслідування Христа й знак віри в Його перемогу. У випадку крайньої нужди хрещення може здійснити шляхом простого занурення у воду (або навіть шляхом окроплення), при проголошенні хрещальних слів, кожний православний християнин, у силу приналежності його до "царського священства", тобто до Церкви.
Свята Церква знає також Хрещення кров'ю, коли людина, що не, встигла хреститися стверджує свою вірність Христу мученицькою смертю.
Єпископ Олександр (Семенов Тян-Шанський)