Свято - Покровська парафія УАПЦ

Свято - Покровська парафія УАПЦ

м. Боярка

Свято - Покровська парафія УАПЦ
  Головна
Новини Запитання Про храм Контакти
Цікава інформація


Святі Отці про сповідання своїх гріхів

"Я висповідав тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: “Признаюсь Господеві в моїх провинах”, і ти простив вину гріха мого." (Пс. 31, 5).

Як людина, яку хрестить людина, тобто священик, просвічується благодаттю Духа Святого, так і той, хто сповідує в Покаянні гріхи свої приймає прощення їх через священика благодаттю Ісуса Христа. Святитель Атанасій Великий.

Про те, які гріхи прощати, не треба й питати, тому що Новий Завіт не робить ніякої різниці та обіцяє відпущення всякого гріха тим, хто кається як слід. Святитель Василій Великий.

Прошу вас, улюблені браття, сповідати кожен свій гріх, поки той, хто згрішив, знаходиться ще в цьому житті, коли сповідь його може бути прийнята, коли задоволення і відпущення, яке здійснюється священиками, угодне Господеві. Святитель Кипріан Карфагенський.

Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога, Який також відпускає їх через тих, кому дав владу відпускати? ...Це право надано лише священикам. Люди здійснюють тільки служіння на відпущення гріхів, але не проявляють якоїсь своєї влади, бо не в своє ім`я відпускають, а в ім`я Отця і Сина і Святого Духа; вони просять. Бог дарує; людський тут послух, а милосердя належить верховній владі. Святитель Амвросій Медіолянський.

Заступник перед Богом за людей людина Господь Ісус Христос дарував предстоятелям Церкви владу, щоб вони і викладали освячення покаяння каянникам, і через двері примирення допускали їх, очищених спасительним відпущенням, до причастя Святих Тайн. Але в цій справі безнастанно бере участь Сам Спаситель. Святитель Лев, папа Римський.

Помисли твої відкривай не всім, але тільки тим, які можуть спасти твою душу. Преподобний Антоній Великий.

Не відкривай своїх помислів всім, щоб не ввести брата твого у спокусу. Преподобний Антоній Великий.

Жодного помислу вашого, жодної скорботи, жодного побажання, жодної підозри на ближнього, які викликають у вас сум`яття, не приховуйте; сповідайте їх зі всією щирістю вашому духовному отцю, і що почуєте від нього, старайтеся приймати з вірою. Преподобний авва Ісая.

Кожен помисел, що викликає в тебе боротьбу, відкривай наставнику твоєму, і полегшиться твоя боротьба. Через стид не дозволь собі приховати жодного такого помислу, тому що демони знаходять собі місце тільки в тій людині, яка затаює свої помисли – як благі, так і лукаві. Преподобний авва Ісая.

Якщо запитуєш про твій помисел, то спитай перед тим, як виконаєш його. Спитай про нього у той сам час, як він поборює тебе, чи буде це помисел про переміщення, чи про вивчення якогось рукоділля... чи про спільне життя з деякими братами, чи про розлуку з ними. Запитуй вільно про все це перш, ніж приведеш помисел у виконання. Преподобний авва Ісая.

Перш, ніж спитаєш старців, помолися Богу: "Господи, Боже мій! Сотвори зі мною милість і сподоби отців дати мені відповідь за волею Твоєю". Помолившись так, спитай отців, виконай з вірою те, що вони скажуть, і Бог заспокоїть тебе. Преподобний авва Ісая.

Якщо ти немічний і схильний до пристрастей, то не допускай братам відкривати тобі, як такому, хто ніби досягнув безпристрасності, пристрасні помисли, що приходять їм, тому що це смертельно для душі твоєї. Преподобний авва Ісая.

Не радься про помисли твої з усіма; радься про них тільки з твоїми отцями. Інакше накличеш собі скорботу і зніяковіння. Преподобний авва Ісая.

Замовчування гріховних помислів – свідоцтво шукання похвал і сороміцької слави світу. Той, хто щиро відкриває пристрасні помисли своїм отцям, виганяє ці помисли. Преподобний авва Ісая.

Не відкривай совісті твоєї тому, до кого не прихильне серце твоє. Преподобний Пімен Великий.

Якщо тебе тривожать скверні помисли, не приховуй їх, але зразу говори про них твоєму духовному отцю і відкривай їх. Чим більше приховує людина свої помисли, тим більше вони примножуються, укріплюються і твердіють. Вислови безіменних старців.

Багато хто торгують сповіддю, нерідко виставляючи себе напоказ кращими, ніж є. Інші заробляють покаянням, купуючи ним собі славу. Ще інші перетворюють покаяння на привід для гордині та замість прощення пишуть на себе нове боргове зобов`язання. Преподобний Єфрем Сирін.

Бог хоче почути від нас гріхи наші не тому, що не знає їх. Навпаки, йому угодно, щоб ми самі через сповідь усвідомили свої гріхопадіння. Преподобний Єфрем Сирін.

Ти соромишся і червонієш, коли треба сказати свої гріхи. Соромся краще грішити, ніж сповідатися. Подумай: якщо не буде принесена сповідь тут, то все буде сповідатися там перед цілим всесвітом. Де більше муки? Де більше сорому? На ділі ми відважні та безсоромні, а коли повинні сповідатися, тоді соромимося і відкладаємо. Преподобний Єфрем Сирін.

Викривай свій гріх не тільки як той, хто осуджує себе, але і як той, хто шукає оправдання через покаяння, тоді ти будеш у стані спонукати душу, яка сповідається, не впадати більше в ті ж гріхи. Святитель Йоан Золотоустий.

Коли грішиш, не вичікуй викриття від інших, але перш, ніж будеш викритий і звинувачений, сам осуджуй свої вчинки, тому що якщо вже викриє тебе інший, твоя сповідь буде не твоїм ділом, але плодом стороннього викриття. Святитель Йоан Золотоустий.

Признання до гріхів вельми допомагає їх виправленню; заперечення гріха після скоєння його стає одним із найважчих гріхів. Святитель Йоан Золотоустий.

Істинна сповідь полягає в тому, щоб, відкинувши гріх з усієї душі... уникати його і ніколи вже не повертатися до нього. Святитель Йоан Золотоустий.

Якщо ієрей отримав владу відпускати гріхи, скоєні проти Бога, то набагато швидше він може відпустити і згладити гріхи, скоєні проти людини. Святитель Йоан Золотоустий.

Ніщо настільки не шкідливо для гріха, як його викриття і осудження, поєднане з покаянням і сльозами. Ти осудив свій гріх? Цим ти зняв із себе тягар. Хто каже це? Сам Суддя – Бог. "Станьмо на суд разом, говори ж, щоб виправдатись!" (Іс. 43, 26). Чому, скажи мені, ти соромишся сказати про гріхи? Хіба ти говориш людині, яка стане докоряти тобі? Хіба сповідаєшся перед рабом, який розголосить твої діла? Господу, Промислителю, Чоловіколюбцю, Лікарю показуєш ти рану. Хіба Він, Який знає наші діла ще до скоєння їх, не буде знати, якщо ти не скажеш? Хіба гріх від викриття його стає важчим? Навпаки, легшим. І Бог вимагає від тебе визнання не для того, щоб покарати, але щоб простити; не для того, щоб йому довідатися про гріх твій, – хіба Він і без цього не знає? – але для того, щоб ти довідався, який борг Він прощає тобі. Він хоче показати тобі велич Своєї Благості для того, щоб ти безнастанно дякував Йому, щоб був повільнішим на гріх, ревнішим у чеснотах. Якщо ж ти не скажеш про велич боргу, не взнаєш і вищості благодаті. Я не заставлю тебе, каже Він, виходити на середину видовища й оточувати себе многотою свідків; Мені одному, наодинці, скажи гріх, щоб Я вилікував рану і визволив від хвороби.
Якщо би хтось з мирських суддів запропонував комусь із пійманих розбійників або крадіїв відкрити свої злочини і таким чином визволитися від покарання, то вони дуже охоче прийняли б це, зневажаючи сором заради свого спасіння. А тут нема нічого такого, але Бог і відпускає гріхи, і не заставляє висловлювати їх в присутності інших, але вимагає тільки одного, щоб сам той, хто отримує відпущення, пізнав велич дару.
...Господь, знаючи слабкість нашої природи, коли ми, зашпортавшись, впадаємо в якийсь гріх, вимагає від нас тільки того, щоб ми не впадали у відчай, але відступили від гріхів і поспішили до сповіді. І якщо це ми зробимо, Він обіцяє нам швидке помилування, тому що Сам каже: "Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб`ється з дороги, то не повернеться?" (Єр. 8, 4).
Якщо Він розбійника, що був на хресті, удостоїв благовоління Свого, то тим більше удостоїть нас Свого чоловіколюбства, якщо ми захочемо посповідатися з наших прогрішень.
Отож, щоб і нам скористатися його чоловіколюбством, давайте не будемо соромитися сповідувати свої гріхи, бо велика сила сповіді і багато може зробити вона. Ось і розбійник посповідався і знайшов відкритим вхід в рай.
Знаючи це, не зневажаймо чоловіколюбство Господа, але, щоб нам не бути покараними і не підпасти під суд, хай кожен увійде в свою совість і, дослідивши життя та ретельно оглянувши всі гріхи, хай осудить душу, що вчинила їх, хай загнуздає помисли, приборкає розум свій і покарає себе за гріхи строгим покаянням, сльозами, сповіддю, постом і милостинею, стриманістю й любов`ю, щоб, залишивши тут свої гріхи, ми могли відійти туди з повним дерзновенням. Святитель Йоан Золотоустий.

Нема іншого, більш надійного шляху до спасіння, ніж відкривати свої помисли досвідченим отцям, які скеровують до чеснот, замість того щоб слідувати власному помислу і міркуванню. Через недосвідченість та невміння одного або декількох не треба боятися відкривати свої помисли більш досвідченим отцям, бо і вони не за власним бажанням, але за натхненням від Бога і Божественного Писання заповідали молодшим запитувати старших. Преподобний Йоан Касіан Римлянин (авва Мойсей).

Ми не повинні дивуватися, якщо і після сповіді маємо боротьбу, бо краще боротися з нечистотою, ніж з зухвальством. Преподобний Йоан Ліствічник.

Хоча б ми й мали дар прозорливості, ми не повинні попереджувати тих, хто згрішив, виявленням їх гріхів, краще спонукати їх самих до сповіді. Після сповіді ми повинні уділяти їм більше, ніж перед тим, турботи і більше вільного доступу до нас, бо вони більше зросли у вірі та любові до нас. Преподобний Йоан Ліствічник.

Добрий, чоловіколюбний Бог, Який бажає нашого спасіння, премудро поставив між нами і Собою Таїнство Сповіді та покаяння. Він дав кожному владу, якщо захоче, через сповідь і покаяння встати зі свого гріховного падіння та знову прийти в попередні родинні стосунки, славу і дерзновення, які мав у Бога, знову стати спадкоємцем всіх благ. Преподобний Симеон Новий Богослов.

Не приховуй нічого (на сповіді), щоб не залишитися незціленим. Преподобний Теодор Студит.

Сповідь є Таїнством святого покаяння, в якому людина через вільне і смиренне визнання гріхів отримує від милосердя Божого прощення, згідно з написаним в псалмах: "Я мовив: “Признаюсь Господеві в моїх провинах”, і ти простив вину гріха мого." (Пс. 31, 5). Таїнство ж це є Таїнством Божим, бо від Самого Бога походить влада прощати людям гріхи, згідно з написаним в Євангелії: "Хто може гріхи відпускати, крім одного Бога?” (Лк. 5, 21). Йому єдиному ми сповідуємо свої гріхи, духовний отець є слухачем і свідком нашої сповіді та разом з тим настановленим Богом суддею і розрішителем. Отож, нікому не повинна бути відомою ця таємниця Божа, крім Самого всезнаючого Бога і духовного отця, як свідка і слухача діл, сповідуваних устами каянника.
Це Таїнство Боже позначене печаттю Самого Бога, тобто Духа Святого, який завершує це Таїнство, як сказав Господь святим апостолам: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються" (Йо. 20, 22-23). Здійснює це Таїнство Дух Святий через ієрея, як через знаряддя, прощаючи посповідані гріхи та оправдовуючи грішника розрішенням, яке вимовляється устами ієрея. Цим, як печаттю, затверджується прощення і оправдання та запечатується тайна сповіді, і ніхто не повинен розрішати цю печать і робити сповідуване відомим людям, згідно зі словами апостола: "Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог - той, що оправдує; хто ж той, що засудить?" (Рим. 8, 33-34). Тобто хто має право викривати гріхи рабів Божих, яких оправдав Бог заради їх сповідання і вибрав як спадкоємців Царства Свого заради їх покаяння? Якщо Бог оправдав, людина хай не осуджує. Якщо Бог приховав, людина хай не викриває. Якщо Бог затаїв, людина хай не розголошує.
Боже милосердя – ніби море, а гріхи наші – як камені, що важко нас пригнічують. Як кинутий в море камінь лежить в глибині, нікому не відомий, так і гріхи наші, занурені сповіданням в море милосердя Божого, нікому не можуть бути відомі.
Духовний отець в цьому Таїнстві, як той, хто заступає місце Самого Христа Бога і Судді праведного, повинен і вдачу Його проявляти. Як Христос Бог, знаючи гріхи всіх, не викриває і нікому не оголошує перед останнім Своїм Страшним Судом, так і духовний отець, який заступає місце Христа, не повинен оголошувати гріхів, сказаних на сповіді, не повинен і викривати не тільки добровільно, але і примушуваний до цього кимсь силою.
Якщо би якийсь володар або суд громадянський велів або ще хтось примушував ієрея сказати якийсь гріх свого духовного сина, якщо би погрозами, муками й смертю страшив і переконував відкрити чийсь гріх, то ієрей повинен швидше вмерти і мученицьким вінцем увінчатися, ніж порушити печать сповіді й тайну Божу оголосити, розголошуючи гріхи свого духовного сина. Бо краще отцю духовному за нерозголошення сповіді прийняти тимчасову смерть від людей, які вбивають тіло, але душі не можуть вбити, ніж бути покараним Богом за розголошення вічною смертю.
Крім того, отець духовний повинен турбуватися ще й про те, щоб не тільки жодним словом не дерзнути викрити свого духовного сина, але навіть знаком якимсь не піддати його підозрам людським, щоб не могли люди й здогадатися по чомусь про його гріх. Тому духівник не повинен накладати явної покути за таємний гріх, сказаний на сповіді. Тому що якщо він накладе явну покуту за таємний гріх, то багато хто почне дошукуватися, за який саме гріх накладена така покута, а це буде протилежне Таїнству Божому і печаті сповіді.
Хай знає духовний отець і те, що після звершення сповіді він не повинен пам`ятати гріхів, сповіданих йому, але зобов`язаний віддавати їх забуттю і не тільки не оголошувати про них нікому, але навіть і з самим своїм духовним сином не бесідувати потім про його гріхи, почуті на сповіді, хіба-що б тільки сам духовний син наодинці згадав би про сповідувані раніше гріхи, шукаючи або корисного повчання, або полегшення покути, яку він не може понести, або з іншої якоїсь причини.
Якщо ж якийсь невмілий ієрей, перебуваючи в гордині або марнославному вивищенні, відважиться викривати дітей своїх духовних і оголошувати перед людьми гріхи їх, такий, як богопротивник, розоритель Таїнства Божого і печаті Святого Духа, підпадає Страшному Суду Божому і вічній муці. Його чекає вічна мука з Юдою, зрадником Христовим, бо хто відкриває таємницю Божу, тобто сповідь, і віддає її у відання людей, зраджує самого Христа, Який знаходиться в людині, що кається. Такий духівник уже не духівник, але Юда, Христовий зрадник, і навіть більше того – сам сатана, наклепник братії нашої, скинутий з Неба, від якого велике горе людям; бо горе, а не спасіння від такого духівника. Святитель Димитрій Ростовський.

Є різниця між гріхами від немочі і гріхами добровільними, свідомими гріхами проти совісті. Гріх від немочі, який стається і з благочестивими людьми, слід викривати легко і ласкаво. Але гріхи, які творяться проти совісті та добровільно, а особливо застарілі й такі, що увійшли у звичку, вимагають жорсткого і строгого викриття, як застаріла хвороба вимагає гірких і сильних ліків. Бо такі гріхи явно ведуть до смерті грішників і від них не можна звільнити інакше як жорстоким покаранням і поміччю Божою. Таких грішників треба викривати строго, щоб, як від грому, пробудились вони від сну гріховного і сотворили істинне покаяння. Треба всюди говорити істину і не мовчати про те, що слід говорити. Святитель Тихон Задонський.

Треба оголосити каянникові, щоб всім простив, з ким має ворожнечу, оскільки й Бог не прощає тому, хто сам не прощає прогрішень ближньому. Так вчить Сам Христос: "А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших." (Мт. 6, 15). Хай примириться з усіма, кого б чим не образив, і якщо щось вкрав, хай віддасть. Святитель Тихон Задонський.

Треба нагадати, щоб (каянник) сильно жалував і сокрушався серцем в тому, що Бога, Творця свого, прогнівав, оскільки усне сповідання без сердечного сокрушення не допомагає. Тому ж, хто кається з жалем і сердечним сокрушенням, – говорити про милосерядя Боже, яким Бог всіх грішників, що каються, обіймає. Святитель Тихон Задонський.

У сповіді поступай вельми обережно: бережись, щоб не привести грішника у відчай; також бережися, щоб грішник не звик до гріха. Грішник легко звикає до гріха, коли гріх залишається без покарання. Священик звичайно говорить: "Бог простить, Бог простить". Але дивись, яке покаяння, чи істинно людина кається, чи обіцяє надалі відступити від гріха? Також у відчаї може прийти грішник, якщо ієрей поступає з ним жорстоко, показуючи важкість гріха, а про велике милосердя Боже не згадує; в цьому випадку ієрей повинен і про праведний Суд Божий говорити нерозкаяним грішникам, і тим, хто істинно кається, нагадувати про велике милосердя Боже. Святитель Тихон Задонський.
Багато хто називають себе грішними і многогрішними (без сумніву, кожна людина – грішник, за Писанням) (1 Йо. 1, 8), але у інших людей цього не терплять. Хто істинно, нелицемірно і в серці своєму називає себе грішником, той всяку зневагу легко перетерпить і не проявить ознак гніву, бо смиренний. Святитель Тихон Задонський.

"Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу" (Як. 5, 16). і розум нам навіює, і слово Боже сильно схиляє нас, щоб ми розкаювалися у своїх злочинах. Покайтеся, покайтеся. Цього спасительного навіювання ніхто не заперечує, хіба-що вже цілком засліплений пристрастями і спалений совістю.
Розкаяння є усвідомленням свого злочину і сердечним сокрушенням і жалем про нього з бажанням, щоб настановити себе на краще, і з боязню, щоб знову не повернутися до поганого. І як звідси видно, що злочин бачить в мені моя думка, і жаль мій відбувається в сокровенній глибині мого серця, і прагнення моє до кращого, і боязнь, щоб би не впасти в попередні злочини, є в душі моїй, що все чітко бачить Бог, Який випробовує серця і утроби, то на що ж, скаже хто-небудь, понад це ще й сповідь, тобто щоб мені гріхи свої відкривати і говорить про них перед Церквою або служителем її?
Для того, душе, що каєшся, що ти проходиш різні ступені покаяння: то визнаєш свої гріхи, то за них жалієш, то сокрушаєшся, зітхаєш і плачеш, то у сповіді переборюєш сором, то переламуєш звичку, то постом себе мориш, то молитовний труд переносиш, то від розбещених людей, від яких відступаєш, терпиш ганьбу і зневагу. Це різні ступені покаяння.
Ні, ні! – гукаєш ти, приступаючи до сповіді, – поки ще довготерпіння Боже не виявило моїх гріхів, піду я до церковного служителя, до мого пастиря, який тримає в руках своїх ключі Царства Небесного, піду до нього і таємно відкрию мою неміч; покажу йому мої рани; перерахую йому мої гріхопадіння; щирістю засвідчу моє пряме розкаяння; сльозами пом`якшу свою жорстокосердість. Представлю себе самозасудженим грішником, хай наставить він мене до кращого життя, хай підбадьорить милосердям Божим, хай розрішить солодким євангельським голосом і хай вручить мені дорогоцінний дар Тіла та Крові Господа без мого осудження. Ось із якого святого початку походить сповідь, яка й нині в Церкві Христовій є таїнственною та потрібною для християнина дією!
Що же? Чи зберігають це християни з такою ретельністю, як цього вимагає їх істотна користь і спасіння? Якщо вони святі та ніякому гріху не причасні, то, правда, не мають в тому потреби, а повинні тільки з Ангелами співати радісну пісню подяки і хвали. Але якщо вони грішні, як це і є насправді, то чому нехтують настільки потрібним лікуванням?
Рана завжди залишається небезпечною, якщо її або не відкриє лікар, або запустить лікування. І в самих наших житейських ділах ми багато би прогрішали, якби ні в чому ні від кого не приймали ані порад, ані настанов, а тільки б чинили за своїми думками; тим більше в управлінні душею нашою потрібні поради й настанови. Сповідь встановлена, щоб ми відкрили свою совість духівнику або серцезнавцю Богу. Відкривши, докажемо, що ми не озлоблені у грісі, що є в нас надія на виправлення, бо шукаємо зцілення. Відкривши, отримаємо пораду, яким чином надалі нам від гріха застерігатися; відкривши, приймемо настанову, яка показує нам права і дію суду Божого; відкривши, удостоїмося милостивого прощення від Того, Хто один "має владу на землі прощати гріхи" (Мт. 9, 6). А цим заспокоїмо дух свій, що мучиться пристрастями і острахом покарання. Платон, митрополит Московський.

Душа, яка знає, що вона зобов’язана сповідати свої гріхи... цією самою думкою, ніби вуздечкою, утримується від повторення попередніх прогрішень. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Хто сповідує свої гріхи, від того вони відступають, тому що гріхи базуються й кріпляться на гордості впалого єства і не терплять викриття та сорому. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Якщо ти стяжав навик до гріхів, то роби частішою їх сповідь – і скоро звільнишся з гріховного полону, легко і радісно будеш слідувати за Господом Ісусом Христом. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Таїнством сповіді остаточно очищуються всі гріхи, зроблені словом, ділом, помислом. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Тілесне прагнення в`яне від сповіді швидше, ніж від посту і чування. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Душа тієї людини, яка має звичай часто сповідати свої прогрішення, утримується від прогрішень згадкою про майбутню сповідь; навпаки, не посповідувані прогрішення зручно повторюються, здійснювані ніби в пітьмі або вночі. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Сповідання гріхів необхідне, щоб належним чином розкаятися в попередніх гріхах і для того, щоб охоронити себе на майбутній час від падіння в грісі. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Помисли, хоча й гріховні, але такі, що проходять мимо, що не привилися до душі, не потребують негайної сповіді. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Ніщо, ніщо так не допомагає зціленню від рани, нанесеної смертним гріхом, як часта сповідь. Ніщо... не співдіє так умертвленню пристрасті... як ретельна сповідь всіх виявів її. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Одного разу, перед благовістом, Преподобний Пафнутій Боровський сидів біля церкви та поринув у дрімоту. Раптом йому уявилося, ніби відкриваються монастирські ворота і багато людей зі свічками йдуть до церкви. Посеред них – князь Георгій Васильович, який спершу поклонився храму Божому, а потім блаженному отцю. Поклонився і йому Пафнутій та сказав: "Ти вже переставився, сину мій і князю?" – "Дійсно так", – відповів Георгій. "Як же нині тобі там?" – спитав знову Пафнутій. Той відповів: "Твоїми святими молитвами, отче, благе дарував мне Бог. Особливо ж тому, що коли я йшов проти агарян, я в тебе чисто покаявся". Коли почав дзвонити паламар, опам`ятався Преподобний від дивного видіння і прославив Бога. Цей богобоязливий князь Георгій, який прожив в безшлюбності до кінця днів, часто приходив на сповідь до отця Пафнутія і говорив своїм близьким: "Щоразу, коли іду на сповідь до старця, в мене коліна підгинаються від страху". Троїцький Патерик.

Покута
Назначаючи покуту, піклуйся не про тривалість терміну, а про виправлення душі; якщо відомо, що людина сокрушилася або виправилася, все зроблено. Святитель Йоан Золотоустий.

Відпущення гріхів ми супроводжуємо покутами через багато поважних причин. По-перше, щоб через добровільне страждання тут грішнику звільнитися від невільної, важкої кари там, в іншому житті, бо Господь нічим стільки не умилостивлюється, як добровільним стражданням. Тому святий Григорій каже "за сльози віддається чоловіколюб’ям". По-друге, щоб викоренити в грішнику ті пристрасні бажання плоті, які породжують гріх, бо ми знаємо, що протилежне лікується протилежним. По-третє, щоб покута служила ніби узами або вуздечкою для душі і не давала їй знову братися за ті ж гріховні діла, від яких вона ще тільки очищується. По-четверте, щоб привчити до трудів і терпіння, бо чеснота є ділом трудів. По-п’яте, щоб нам бачити і знати: чи досконало каянник зненавидів гріх? Але того, хто збирається вже відпочити від світу, ми від всього цього звільняємо і відпускаємо йому гріхи, задовільняючись тільки щирістю його розкаяння і чистосердечністю навернення. Єремія, патріарх Константинопольський.

Очищення
Велика сила покаяння, якщо вона робить нас чистими, як сніг, і білими, як хвиля, хоч би гріх попередньо заплямив наші душі. Святитель Йоан Золотоустий.

Через безконечність досконалості безконечні й зразки чистоти, нива покаяння і очищення. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Перед дерзновенним входженням на весілля до Сина Божого хай потурбується (людина) про свою душевну ризу: вона відмивається, очищується від гріховних плям, якими б ці плями не були, невимовною милістю Господа при нашому покаянні. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Зберігаючи свою гріховність, неможливо засвоїтися Христові. Він засвоюється тільки чистими, тобто такими, які з нечистих стали чистими за допомогою покаяння. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).

Треба спочатку побачити свій гріх, потім обмити його покаянням і стяжати чистоту серця, без якої неможливо вчинити жодної чесноти чисто, у повноті, з повідомленням совісті. Єпископ Ігнатій (Брянчанінов).