Свято - Покровська парафія УАПЦ

Свято - Покровська парафія УАПЦ

м. Боярка

Свято - Покровська парафія УАПЦ
  Головна
Новини Запитання Про храм Контакти
Цікава інформація

Християнське виховання дітей

Значення християнського виховання
Як християни, ми повинні розглядати будь-який аспект нашого життя у перспективі божественних заповідей. Як християни-батьки, перше, що маємо зробити, - дати дітям християнське виховання. Адже це те, що, за словами апостола Павла, допоможе їм знайти Образ Божий. Святі отці вчать: "Бог став людиною, щоб людина могла стати Богом". Саме у цих словах, на наш погляд, слід шукати суть зв`язку між вихованням і божественним спасінням.
Кожен момент нашого земного життя набуває надзвичайно важливого значення, якщо його метою стає досягнення життя Божественного. Проте без Христа зробити це ми безсилі. Бог пропонує нам Своє життя, але ми при цьому завжди залишаємося Його творінням. Це означає, що завдання кожного з нас полягає в тому, аби запитувати в Господа, що зробити, що сказати, як висловити те, що хочемо сказати. Отже, й у вихованні дітей ми повинні прикликати Божественну благодать. Нам необхідно молитися - вранці, увечері, у будь-яку мить - якщо ми хочемо знати волю Божу і прагнемо розпізнавати Божі напучання. Саме практикою молитви ми досягнемо найвищої мети: спасемося самі і допоможемо у цьому своїм дітям.

Християнський шлюб і чернецтво
Якщо батьки мають неправильне уявлення про шлюб або недооцінюють його значення, то потерпає, перш за все, їхнє чадо. А тому суперечки, які іноді виникають між православними, щодо того, що краще: чернецтво чи сімейне життя - абсолютно безпідставні і непотрібні.
Шлюб - це шлях до спасіння. Кожному належить знайти свою дорогу і "здійснювати своє спасіння"(Фил.2.12) у тих умовах, у які його поставив Бог. Нікому не дозволено стати ченцем тому, що він нехтує шлюбом (див. Правила 9 і 10 Танзького собору); але і ніхто не повинен, узявши шлюб, зневажати чернецтво.
Слова Господа (Мф. 9.4) засвідчують, що Він не вважає чернецтво прийнятним для всіх. Натомість у нас є Його слово як Божественне установлення і благословення шлюбного життя: "Бог же спочатку творіння "створив чоловіком і жінкою їх. Покине тому чоловік батька свого та матір, і стануть обоє вони одним тілом," - тим то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, - людина нехай не розлучає!"(Мк.10.6-9). Як знак благословення Богом подружнього життя розглядається у Православ`ї і перше чудо Господа під час весілля у Кані Галілейській, коли вода була перетворена на вино. Отже, Бог дав людині шлюб як таїнство і як життєвий шлях, який веде до спасіння.
Христос не заповідав чернецтва як загальнообов`язкового правила. Він казав любити Бога всім серцем, і душею, і розумом і ближнього, як самого себе. Отож, для християн, які вже перебувають у шлюбі і виховують дітей, проблема полягає в тому, щоб звести до мінімуму свої обов`язки і стати вільним для духовного життя. Кожен сім`янин повинен ставити перед собою питання: "Як мені, маючи сім`ю, виховати любов до Бога і до ближнього?"
Один сім`янин запитав духовного отця: "Як я можу, живучи в миру, завжди перебувати в присутності Божій?" Старець відповів: "Роби все так, начебто ти - співпрацівник Бога". Бути "співпрацівником Божим" у створенні християнської сім`ї і вихованні дітей християнами - справа істинно велика і свята.
Християнське життя є життям за подобою Єдиного в Трьох особах Бога - життя разом з іншими. Дуже рідко буває, щоб хтось був призваний Богом у пустелю - тоді він зобов`язаний бути в повному усамітнені. Проте для більшості з нас християнське життя означає життя в тому чи іншому суспільстві. Зрештою, ті ж затворники, як правило, не одне десятиліття жили серед людей, перш ніж усамітнилися. Преподобний Силуан казав: "Брат мій - життя моє". Людина, яка перебуває в шлюбі, може сказати (і це єдино правильне богословське трактування): "Моя дружина (мій чоловік) і діти - моє життя. Вони - його зміст. Живучи з ними, я можу навчитися наслідувати любов Христа". Мірилом духовного здоров`я є наші стосунки з тими, з ким ми живемо. Ніякого іншого критерію немає. Сімейне життя є мірилом християнського поступу для тих, хто живе в миру.
Усе, чого ми навчимось в сімейному житті, - то внесок у спасіння власних дітей. Це важливо. Це те, що має вічну цінність.
Немає кращого порадника у сімейному житті, ніж Святе Письмо. Радимо частіше звертатися до апостольських послань, які стосуються сімейного життя. Так, наприклад, є багато настанов у Першому посланні ап. Петра, а також у посланнях ап. Павла до коринтян та єфесян. Починаючи вивчати Святе Письмо, просімо Господа, щоб Він допоміг нам зрозуміти і зреалізувати прочитане.
Сказано: "Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне"(Євр.13.4). У наш час багато хто легковажить у стосунках між людьми протилежної статі. Є такі, що статевим життям живуть до шлюбу. А є люди, які відмовляються від повноцінних подружніх стосунків, мотивуючи це "призначенням жити в чистоті". Св. апостол Павло каже: чоловік і дружина повинні утримуватися "за взаємною згодою, щоб бути в пості та молитві"(1 Кор.5.7).
Іноді буває, що до Христа навертається лише хтось один із подружжя (як правило, це жінка) і через це виникають у сім`ї непорозуміння. За вченням св. ап. Павла, шлюб не повинен розпадатися, якщо невіруючий згідний жити з віруючим. Адже, як каже святий апостол Петро, лише самою поведінкою, без слова, дружина - християнка може привести невіруючого чоловіка до Господа (1 Петр.3.1).
Пам`ятаймо, що істинне навернення і духовне зростання веде сімейного християнина до самовідданої любові, до бажання полегшити життя тому, з ким живе. А тому той, хто хоче мати сім`ю, нехай просить Бога, щоб Він знайшов йому пару, аби жити у шлюбі по-християнськи і виховувати християнами своїх дітей.

Початок християнської сім`ї
У наш час говорять не стільки про шлюб, як про кохання між чоловіком і жінкою. Це почуття справді може бути благословенням і даром Божим. Однак слід пам`тати, що найважливішим у шлюбі є виховання дітей-християн, виховання синів і дочок Божих. Це священне завдання треба усвідомити ще до зародження сім`ї. До заручин майбутнє подружжя повинне обговорити його. А вже будучи чоловіком та дружиною, мусять завжди пам`ятати про те, що вони отримали благословення стати співпрацівниками Божими у творенні нової людини. Молоде подружжя повинне розглядати свої інтимні стосунки не як джерело насолоди, а як участь у творенні нової особистості, призначеної жити вічно. А для того, щоб зачаття було не тільки фізичне, але й духовне, потрібно молитися. У наш час про подружні стосунки можна почути багато грубого і богохульного. Однак християни завжди повинні пам`ятати: вони є учасниками Господнього творення.
У книзі Товита (Тов.8.4-9) читаємо: "Коли вони (Товія та його наречена.- авт.) залишилися у кімнаті вдвох, Товія встав з постелі і сказав: "Устань, сестро, і помолімося, щоб Господь помилував нас". І почав Товія говорити: "Благословен Ти, Боже отців наших, і благословенне ім`я святе і славне на віки! Хай благословляють Тебе небеса і всі творіння Твої! Ти створив Адама і дав йому помічницею Єву, підпорою - дружину його. Від них пішов рід людський. Ти сказав: "Недобре бути чоловіку одному, створімо помічника. Подібного до нього". І нині, Господи, я беру цю сестру мою не для задоволення похоті, але істинно як дружину: благоволи ж помилувати мене і дай мені зістаритися з нею". І вона сказала з ним: "Амінь". І обоє спокійно спали цієї ночі".
Бути зачатим після такої молитви, починати життя в атмосфері страху Божого і любові - це велике благословення для кожної людини!
Важливо прогодувати і одягнути дитину, важливіше - забезпечити інтелектуальний та емоційний розвиток, але найважливіше -пробудити її духовне зростання. Духовність - це найцінніше, що ми можемо дати нашим дітям. Помиляється той, хто вважає, що життя людини визначене наперед. У будь-який момент Господь може або покликати до Себе, або змінити щось Своєю благодаттю. Вплинути на духовний добробут свого чада можемо і ми, батьки, якщо наші діти ростимуть у молитві і любові вже з моменту зачаття.
Життя немовляти у лоні матері
Кожна дитина повинна бути прийнята у сім`ю з любов`ю. Тепло, яке немовля отримує від батьків на початку свого земного буття - незамінне. Це та основа, на якій будується все життя людини. Відсутність батьківської любові залишає у душі дитини невиліковні рани. Ті, кому не вистачало родинного тепла у ранньому віці, виростають слабкими і неадаптованими до життя у суспільстві. І лише благодать любові до Бога може вилікувати і зміцнити таких людей. Із життя святих та зі Святого Письма відомо, що в лоні матері діти можуть відчувати присутність Бога. Згадаймо Святого Івана Предтечу, який затріпотів в утробі Єлизавети. У житті преподобного Сергія читаємо, що він тричі вигукував з лона матері під час найважливіших моментів Божественної Літургії. Отже, враження, які отримує дитина ще в період внутрішньоутробного розвитку, значною мірою впливають на її фізичний і душевний стан. Щоб істота, яка має народитися, була духовною, батьки, а особливо мати, повинні постійно молитися. Цим вони засвідчать, що дитина є настільки ж Божою, як і їхньою. Вагітній жінці необхідно перебувати в спокої, часто сповідатися і причащатися, її серце повинне випромінювати любов і бути сповненим молитвою за немовля. Хай жінка, яка чекає дитину, звернеться до Богородиці. Тоді і її плід, як і плід лона Діви Марії, буде благословенним.

Новонароджене немовля
Навколо тих, хто багато молиться, створюється особлива атмосфера; у ній можна відчути присутність самого Господа. Якщо дитину постійно оточуватиме ця молитовна аура, у неї буде природне бажання пізнавати Бога.
Батьківська любов до дітей має багато виявів. Але найважливішим з них має стати молитва. Взивати до Господа бажано біля дитини. Не обов`зково робити це вголос. Молитва може бути внутрішньою. Звертаючись до Господа, просімо в Нього, і в Матері Божої, і в святих поблагословити немовля. Коли дитина спить, осіняймо хресним знаменням її ліжечко - з голови до ніг і зліва направо. Знаю одного батька, який щовечора, коли його син спав, на колінах молився, гаряче молячи Бога наповнити життя хлопчика Своєю благодаттю.
Святий Іван Зол стоустий у праці, присвяченій вихованню дітей, говорить про те, яке ім`я потрібно давати немовляті. Є звичай називати новонароджених на честь родичів, літературних герїв і т. д. Однак Іван Золотоустий наполягає на тому, щоб батьки давали своїм дітям імена святих. Коли ж немовля таки назване на честь родича, потрібно, щоб у майбутньому воно знало про святого, ім`я якого носить.
Православна Церква має спеціальні чинопослідування для немовлят: наречення на восьмий, у сороковий день після народження, посвячення дитини Богу і т.д. Не нехтуйте цими скарбами.

Про Хрещення
Православна Церква допускає дітей до Святого Хрещення і Святого Причастя. Однак існує думка, що приймати ці таїнства краще у дорослому віці: свій шлях, мовляв, треба обирати свідомо. Але якщо так, то з таким же успіхом можна не годувати дитину: хай вона виросте і сама (свідомо!) вибере собі їжу. Якщо так, то не треба розмовляти з нею: хай сама (свідомо!) вибере собі мову! Пам`ятаймо: Хрещення не забирає духовної свободи, а дає її.
Батькам слід знайти своїй дитині таких хрещених батьків, які б усвідомлювали, що їхній найважливіший обов`язок-турбуватися про духовне зростання свого похресника.
Благодать Хрещення ніколи не забирається, її можна приглушити гріхом, про неї можна забути, але втратити - не можна ніколи. І хто в дитинстві був охрещений, але не виховувався як християнин, обов`язково навернеться до Бога.

Турботи про підростаючу дитину
Відомо, що немовля найкраще годувати материнським молоком. Це - стверджує сучасна медицина - впливає на імунітет дитини. Однак мені хотілося б підкреслити духовний аспект питання. Материнське молоко - це енергія людської особистості, яка любить і молиться. Жінка повинна подумки звертатися до Бога під час годування, щоб їжа, яку отримує її дитина була не лише фізичною, а й духовною.
Перші три роки життєво важливі для росту дитини - фізичного, інтелектуального і духовного. Саме в цей період формується характер. Батькам потрібно про це пам`ятати й докласти максимум зусиль, аби у благості виховати свою дитину. Святий Іван Золотоус-тий каже: "Не шкодуйте трудів, адже ви трудитеся для себе, бо життя ваше буде легким, якщо ваші діти будуть добродійними".

Атмосфера християнського дому
"Безперервно моліться" (1 Сол.5.17). На сім`ї перебуває благословення, коли всі справи в ній здійснюються з молитвою, їжа, приготована з любов`ю й молитвою, передасть благословення Боже всім тим, хто споживає її. Одягаючись, можна молитися: "Одягни мене Твоєю праведністю, Господи". Входячи в дім і виходячи з нього, проказуймо: "Благослови мої входи й виходи, Господи". Прийнято також осіняти себе хресним знаменням і молитися перед початком подорожі.
Наведу уривок із книги святого Івана Кронштадського: "У всьому і на всякий час догоджай Богові і думай про спасіння душі своєї від гріхів і диявола і присвоєння її Богу. Уставши з постелі, перехрестись і скажи: "Во ім`я Отця і Сина і Святого Духа" і ще: "Господи, сподоби день цей прожити без гріха і навчи мене творити волю Твою"; чи миєшся вдома або в лазні, говори: "Окропи мене ісопом, Господи, і очищуся, омий мене, і біліший від снігу буду"; чи надягаєш білизну, думай про чисте серце і проси у Господа чистого серця: "Серце чисте сотвори в мені, Боже"; чи коли обнову пошив і, одягаючи її, думай про обновлення духу і говори: "Дух правий, Господи, обнови в утробі моїй"; коли ж відкидаєш зневажливо старий одяг, думай про це із великою зневагою старої людини. Коли їси хліб насолод, думай про істинний хліб, який дає життя душам - про Тіло і Кров Христову, і споживай цей хліб, тобто частіше причащайся; або якщо п`єш воду або чай, чи мед насолод, чи інший напій, думай про істинний напій, який тамує душі, спаплюжені пристрастями, - про пречисту і животворчу Кров Спасителя; а як відпочиваєш удень, думай про вічний спокій, який наготовано тим, хто був у постійній у боротьбі з гріхом, із духами злоби людської; коли вночі спати лягаєш, думай про сон смертний, який рано чи пізно обов`язково прийде до всіх нас, і про ту темну, вічну, жахливу ніч, у яку буде вкинуто всіх грішників, що не покаялись; чи коли зустрічаєш день - думай про день вічний, пресвітлий -світліший за нинішній сонячний день - день Царства Небесного, коли будуть радіти всі, хто догодив Богові, або хто від усього серця покаявся перед Богом у цьому тимчасовому житті; чи йдеш куди -думай про правильність духовного ходіння перед лицем Божим і говори : "Стопи мої направ за словами Твоїми, і нехай не володіє мною всяке беззаконня"; чи робиш що, старайся це робити з думкою про Бога-Творця, який усе зробив і створив за образом і подобою Своєю, безкінечною премудрістю, благістю Своєю, всемогутністю Своєю; чи гроші, чи які скарби отримуєш - думай, про скарб наш невичерпний, від якого всі скарби душі і тіла, про джерело всякого блага, яке тектиме вічно. Від душі дякуй Богові і не замикай скарби у собі, щоб не замкнув вхід до свого серця для безцінного і живого Скарбу - Бога, але виділяй із свого статку тим, хто потребує, жебракам, які для цього й залишені у житті, щоб ти міг показати на них свою любов, вдячність Богові і отримати за це нагороду від Господа у вічності; чи бачиш білий срібний блиск, тобто срібло, хай не спокушає воно тебе. Думай, що повинна бути біла і блищати добродійностями Христовими душа твоя; чи бачиш золотий блиск, тобто золото, не спокушайся ним, але пам`ятай, що душа твоя повинна бути, як золото, вогнем очищене, і що тебе самого Господь хоче просвітити, як сонце, у вічному світлому Царстві Отця Свого, що ти побачиш Сонце правди, яке не заходить - Бога у трьох іпостасях, Пресвяту Владичицю Богородицю і всі Небесні Сили, і святих мужів, наповнених світлом невимовним, що світло сяють".
У переказах про святих отців-пустельників можна прочитати про те, як їжа, яку приготував один з подвижників для братії, була особливо смачною. Коли його запитували про спосіб приготування, він відповідав, що постійно проказував покаянну молитву.
Народна мудрість каже: "Мати вдома - як серце на своєму місці". Найважливіший обов`язок жінки-дбати про сім`ю. Працювати вона повинна лише тоді, коли це вкрай необхідно або якщо жінка потребує відпочинку від постійного перебування вдома. Однак ні в якому разі вона не має прагнути здобути кар`єру. Присутність матері вдома благочестиво впливає на атмосферу в сім`ї; про це сказано у вже згаданому прислів`ї.
...Дехто каже, що занадто зайнятий, аби виконувати молитовне правило. Однак хіба не кожному під силу щогодини повторювати: "Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного(у)"? Щире проказування молитви, хоч і короткої, дає відчуття присутності Божої. Це відчуття може тривати аж до наступної вашої молитви.
Інші говорять, що забувають про Бога, коли виходять із церкви. Але сама християнська сім`я повинна бути "малою Церквою" (св. Іван Золотоустий). Дім має освятити священик, у ньому повинні бути ікони, а ще можна курити ладан. Іноді допомагає слухання духовної музики. З іншого боку, не слід відсторонюватися від світського мистецтва, від світських розмов. Зберігати дух молитви і пам`ять про Божу присутність потрібно в серці. Щоранку просімо: "Господи, якщо я забуду Тебе - Ти не забудь мене!", "Господи, зберігай дітей моїх, навіть коли вони не будуть пам`ятати про Тебе!"

Про єдине на потребу
У спілкуванні з дітьми батькам і педагогам необхідно керуватися молитвою. Навіть у найзвичайнісіньких ситуаціях, потрібно звернутися до Бога і зробити те, що Господь покладе на серце. Рішення повинні прийматися не стільки розумом, скільки серцем та молитвою.
Говорячи про виховання дітей, ми говоримо про людські стосунки й особисту свободу. Щоб ні в чому не помилитися, батьки-християни повинні запитувати в Бога, як краще вчинити. Молитися потрібно так: "Господи, Боже! Ти один знаєш чадо Твоє, його серце, його майбутнє, його потреби. Допоможи мені не помилитися у моєму спілкуванні з ним сьогодні!" Зауважимо, що під "спілкуванням" ми розуміємо не тільки розмови про Бога, а й усі наші справи, слова, вчинки. Потрібно вірити, що Бог готовий торкнутися серця кожної людини. Потрібно молитися, адже тільки з молитвою ми набуватимемо справжнього досвіду.

Виховання характеру
Святий Іван Золотоустий, говорячи про навчання дітей правильно розмовляти, зазначає, що все полягає в особистому прикладі тата й мами. Мова батьків неодмінно впливає на мову дітей. Якщо малеча чутиме образливі слова від тата й мами, вона обов`язково це перейме.
У вихованні дітей послух повинен прищеплюватися з раннього віку. І в цьому також першочергове значення має приклад батьків: якщо між ними не буде поваги до волі іншого - дитина не навчиться послуху.
Послух виражає любов. Діти, які завжди чинять по-своєму, не зможуть навчитися любити. Адже у юному віці послух означає "робити, що сказано", а у дорослому - "визнавати волю іншого з любові ".
Ігри й завдання, які пропонуються нашим дітям, не повинні бути примітивними. Це один із недоліків сучасності - намагатися уникати того, що потребує боротьби й праці. Деякі педагоги вважають, що коли дитина не буде мати успіхів у всьому, то у неї розвиватимуться комплекси. Це справді так, а тому присутність удачі необхідна. Однак дитині потрібно також учитися випробовувати свої сили. Адже це розвиватиме у неї терпіння й смирення.
Одна з характерних рис християнського життя в миру - це щедрість, гостинність і милість до тих, хто її потребує. Ці якості теж потрібно закладати в дітях у ранньому віці.
Іван Золотоустий говорить, що карати своє чадо можна лише строгим голосом і попередженням, а не фізично. У Святому Письмі сказано: "Гніваючись - не грішіть" (Еф. 4.26). Якщо гнів необхідний - це повинен бути гнів любові, що з`являється не з бажання мати перевагу, а з бажання навчити. Гнів повинен бути не виходом наших емоцій, а педагогічним знаряддям. Святий Іван Золотоустий говорить: "Як тільки помітиш, що страх діє на дитину, стримайся, бо природа наша потребує послаблення".

Якщо дитина довіряє батькам і поважає їх, то просто суворого виразу обличчя достатньо для того, аби вона усвідомила, що вчинила недобре. Описується випадок, коли преподобний Силуан у юнацькі роки впав у гріх, і його батько сказав йому наступного дня: " Синку, де ти був учора? Серце моє боліло". Ці ласкаві слова запали у душу хлопця на все життя. Іншого разу преподобний Силуан (тоді ще Се-лин) приготував м`ясо для своїх братів і батька, які працювали в полі, забувши, що була п`ятниця. Минуло півроку з того дня, і батько говорить Селину: "Синку, пам`ятаєш, як ти в полі нагодував мене свининою? А була ж п`ятниця; ти знаєш, я їв її тоді як стерво". На запитання, чому батько згадав про це аж сьогодні, - відповідь була такою:" Я, синку, не хотів тебе соромити". Відповідь батька -це не просто м`якість, це результат глибоко вкорінених взаємних стосунків довіри й поваги.
Дисципліна повинна полягати у мудрому й справедливому ставленні до дитини. Мета її - навчити розрізняти добро і зло. Діти особливо чутливі до справедливості, їх дуже вражає, коли бачать у своїх батьках лють через дрібницю. Коли ми попереджаємо, перш ніж покарати, то наше попередження не повинне виходити за межі того, що ми справді можемо зробити. Після покарання ми мусимо дати `Зрозуміти дитині, що можемо їй вибачити.
Наша любов до дітей повинна бути для них прикладом Божої любові до людства. Це означає, що коли дитина зізнається у своєму поганому вчинку, нам слід пом`якшити докори або покарання. Цим ми ні в якому разі не заохочуватимемо її до гріха. Дитину слід підбадьорити, щоб вона не намагалась приховувати свої провини або вигадувати "слова лукаві для виправдання діл гріховних" (пс. 141.4). Потрібно дати їй відчути радість "блудного сина", який повертається.
Ніколи не слід погрожувати дітям, вдаючись до імені Христа. Не допускайте, аби дитина думала, що Господь не любить її через погану поведінку. Ми повинні користуватися власним авторитетом і не перетворювати Христа на карателя. Діти можуть зненавидіти Господа, коли захворіють або побачать хворим когось. Вони будуть думати, що Христос карає їх за гріх і що Він їх не любить. Але це ж не так. Христос любить грішників, Він навіть помер за них на хресті.
Вимагаючи дисципліни й послуху, потрібно не забувати і про розвиток характеру дитини. Наше педагогічне завдання полягає зовсім не втому, щоб зламати волю. Малу дитину вчать робити те, що їй говорять, аби розвинути в ній самопожертву й повагу до ближніх. Якщо ж ми знищимо в дитині волю, то цим позбавимо її якості особистості - тієї необхідної зброї християнина в боротьбі за виживання. Ось те, про що треба пам`ятати, коли намагатимемось вгамувати вперте дитинча.
Постійно забороняти - це не мудро. Діти повинні знати причину заборони. Зовсім маленьких дітей краще відволікти або навіть відвести від "забороненого" об`єкта, а не просто сварити безперестанку, залишаючи спокусу перед носом. Ми інколи можемо переконатися, що дуже впертій дитині менше нашкодить, якщо дозволити їй що -небудь випробувати самій. Що стосується твердої заборони, то вона діятиме ефективно, коли наші діти довірятимуть нам. У випадку, коли ви радите дочці чи сину просити поради у духовного отця, то вже й самі мусите діяти у відповідності з тим, що скаже священик.
Дуже важливо для дітей відчувати злагоду у стосунках між батьками. Це означає, що у присутності дочки чи сина батько з матір`ю не повинні навіть сперечатися між собою. Якщо ж діти таки побачили, як ви сваритеся, то хай вони побачать, як ви миритиметесь. Діти дуже тонко відчувають натягнутість у стосунках між батьками і страждають від цього. Неможливо досягти абсолютної згоди між двома людьми. Однак суперечності між батьками не повинні створювати враження про те, що стосунки між ними остаточно зіпсовані. Пам`ятаймо, що злагода між батьками - це запорука того, що діти ростимуть щасливими і що в майбутньому у них будуть щасливі сім`ї.

Про те, як ми слухаємо дітей
Розмовляючи з дітьми, їх слід уважно слухати. Інколи православні батьки слухають дітей "одним вухом", якщо тільки ті не говорять про Бога. Потрібно слухати про всі сторони дитячого життя з увагою й молитвою, щоб Боже благословення зійшло на всі прояви їхнього буття. Ніхто не каже, що діти, вимагаючи до себе уваги, можуть перебивати, коли їм заманеться. Йдеться про те, що певний час треба посвятити для бесіди з сином чи дочкою. Навіть коли ми зайняті, треба прислухатися; чи не відчуваємо ми, що питання цього малюка достатньо серйозне, і варто відкласти своє заняття. Адже можливості відповісти може більше ніколи не трапитися. Це вже тільки для дітей, які досягли повної зрілості, можна відкласти на потім серйозні відповіді.
Відповідаючи дитині, треба справді відповідати, а не говорити до присутніх дорослих, яких, може, і розсмішило питання. Дуже важливо завжди розмовляти з дітьми щиро, хоч як би не доводилося пристосовуватися до їхнього розумового розвитку.

Трапеза
Святий Іван Золотоустий вважає, що під час трапези доречно вставляти в розмови з дітьми історії і приклади зі Святого Письма. Трапеза - прекрасна можливість сім`ї побути разом і поспілкуватись. На жаль, через постійну зайнятість у багатьох родинах ця можливість втрачається. Однак батькам-християнам потрібно турбуватися, щоб, по можливості, якомога частіше всім разом збиратися за столом.
Як правило, із найбільшою „неповагою" ставляться до сніданку. Однак він припадає на початок дня, а тому є важливим. Часто ранок минає у біганині: треба встигнути на роботу та до школи. Однак для дитини дуже важливо почати день хоча б із кількахвилинного спілкування з татом і з мамою. Тоді вона відчуватиме батьківську турботу, любов; тоді їй цікаво буде, хто як проведе цей день. Дитина, яка йде до школи, хай отримає материнське благословення і нехай мама помолиться, осіняючи дитину хресним знаменням: "Господи, Ісусе Христе, благослови дитя Твоє. Пресвята Богородице, охорони його під покровом твоїм від усякого зла". Молитва перед виходом дитини з дому має не лише психологічне значення. Вона захищає її від усяких негативних впливів.

Дім і школа
Чималу частину свого життя діти проводять у школі, а тому батькам слід цікавитись, що у ній відбувається. Треба ходити на батьківські збори, відвідувати шкільні заходи. Адже це один із способів налагодити зв`язок між сім`єю та школою - спромогтися подолати ту двоїстість життя, в якій перебувають багато хто з православних дітей. Батьки повинні знати, що вчать їхні діти і чи не криється у деяких нібито загальноприйнятих настановах у сфері релігійної освіти, історії і т. д. потенційне зло. Навряд чи потрібно настроювати дітей вороже до своїх викладачів чи вселяти в них страх перед новими, незнайомими ідеями. Ні, наше завдання - допомогти дітям бути насторожі. І тут знову "єдиною на потребу" виявляється наша молитва за те, щоб Господь охоронив наших дітей від усякого зла і дарував їм милість "зростати мудрістю, віком та благодаттю у Бога та в людей" (Лк. 2.52).

Батьки, як правило, заклопотані тим, як допомогти дітям засвоїти якомога більше знань із шкільного курсу. Але треба подбати і про те, щоб, здобувши ці знання, дитина не загордитися й зуміла використати їх на користь ближніх. Воістину, на це спроможний лише той, хто вихований у християнському смиренні.
Для занять дітям бажано виділяти спокійне місце. Можна зробити спробу зацікавити їх навчанням. Це ще один засіб уникнення непорозумінь у сім`ї: дитина, яку багато що турбує, не може працювати продуктивно, а дитина, яка відчуває себе захищеною і щасливою, робить у навчанні успіхи. Учні по-різному засвоюють нову інформацію. Інколи той, хто отримував погані оцінки в школі, виростає інтелектуально розвиненішим і більш здібним, ніж ті, хто добре засвоював предмети на рівні, якого вимагала шкільна програма.
Одна з проблем сучасної системи освіти полягає в тому, що дітей вчать змагатися один з одним в успішності. Результати іспитів визначаються не стільки справжнім рівнем знань, скільки позицією в класі. А це культивує гордість. Взагалі сучасне суспільство заохочує людей розумове обдарованих пишатися і заноситися над іншими. Дорослим слід хвалити дитину, коли вона намагається зробити те, що в її силах, а не коли їй удалося перевершити інших. Той, хто намагався з усіх сил і все ж виявився не "на висоті", не повинен почувати себе неповноцінним. Розумові здібності - лише один із багатьох природних дарів, що їх людина отримує від Бога.
Батькам - якщо вони мають вибір - треба спробувати знайти для своїх дітей таку школу, де чиста моральна атмосфера, де їх вчити-муть за найкращими і найновішими методологічними технологіями і де дитина зможе отримати необхідний обсяг знань.
Іноді батьки-християни запитують, у які класи краще віддавати дітей: у змішані чи в ті, де хлопці та дівчата навчаються окремо. Якщо є можливість, то, очевидно, слід віддавати перевагу змішаному типу навчання. Коли у сім`ї є брати й сестри, то досвід спілкування з протилежною статтю набувається вдома, в інших випадках він повинен набуватися в школі.
Наприкінці канікул батьки, як правило, втомлені і радіють, що нарешті в школі починається навчання. В такі моменти іноді дуже хочеться сказати: "Не дочекаюся, коли зможу від них відпочити!" Але пам`ятаймо: діти не повинні відчувати себе зайвими, непотрібними. Якщо вони не знайдуть любові і привітної усмішки у себе вдома, то згодом ми, батьки, про це дуже пошкодуємо.

Збереження почуттів дитини
Св. Іван Золотоустий радить батькам берегти почуття своїх дітей: те, що вони бачать, що чують і відчувають. Адже не все, із чим вони стикаються у місті XXI століття, можна назвати добром. Крім того, якщо діти весь час перебувають лише в оточенні "творіння рук людських", вони починають насторожено сприймати ідею Бога як Творця. Саме тому ми повинні прислухатися до поради св. Івана: дітям потрібно якомога більше спілкуватися з природою - із тим, що створив сам Господь.
Доречно також прислухатися до порад святого отця, коли облаштовуємо інтер`єр свого будинку, оскільки це теж впливає на духовний розвиток наших дітей.

Релігійне виховання
Батьки та вчителі, які є християнами, повинні надихати своїх вихованців на любов до Христа і до Божої Матері. Якщо дитина ростиме, шануючи Господа й Богородицю, то її серце утвердиться в Бозі. І навіть коли вона, будучи вже дорослою, відійде від Церкви, то у своєму серці не заперечуватиме Христа - а цього може бути достатньо для її спасіння.
Релігійне виховання дітей повинне здійснюватись в атмосфері молитви й любові. Воно має будуватися на основі особистого прикладу батьків. Лише за таких умов дитина творитиме молитву серцем. Для неї це буде природна справа, яка не потребуватиме логічних доказів. А головне - дитина буде відчувати Божу присутність.
Із життя святих знаємо, що часто на їх долю мав вплив хтось із праведних. Так, наприклад, св. Нектарій завжди згадував, як стояла на молитві перед іконами його бабуся. Це ще раз переконує нас у тому, що в наверненні дітей до Бога приклад любові й молитви набагато ефективніший, ніж просто слова.
Наша праця як батьків і релігійних наставників - складна, в якійсь мірі, суперечлива. Адже, з одного боку, ніхто не може нав`язати любов до Бога іншій особі. Ми б і не хотіли, щоб було так; ми воліємо любити Бога вільно і бажаємо цього всьому людству. В той же час, наша молитва за улюблених дітей завдає нам безперервного внутрішнього болю. Легше говорити, ніж молитися.