Свято - Покровська парафія УАПЦ

Свято - Покровська парафія УАПЦ

м. Боярка

Свято - Покровська парафія УАПЦ
  Головна
Новини Запитання Про храм Контакти
Цікава інформація


СІМ ТАЇНСТВ

Таїнством у Православній Церкві звуться священні дії, встановлені Самим Ісусом Христом. При звершенні їх від Господа невидимо подається благодать Пресвятого Духа тому, над ким таїнство звершується.
Таїнств у православній Церкві сім: хрещення, миропомазання, причастя, або євхаристія, покаяння, або сповідь, священство, шлюб, маслособорування.
  

ХРЕЩЕННЯ
Це найперше таїнство, яке звершується над людиною і є воно за суттю своєю духовним народженням від Бога. Таїнство святого хрещення встановив Сам Христос, коли хрестився від Іоана Хрестителя в Йордані. Про його значення Господь сказав так: «Істинно кажу тобі, хто не народиться від води й Духа, той не може увійти в Царство Боже. Бо народжене від тіла є лише тілом, а народжене від Духа є дух» (Ін. 3, 5-6).
Щоб гідно прийняти таїнство хрещення людям у віці семи й більше років потрібні покаяння і глибока віра. Дорослі люди зобов’язані перед цим пройти відповідну підготовку: навчитися віри, молитов, покаятися в гріхах. Перед самим хрещенням звершується оголошення хрещеника.
Ця людина має бути чистою і в чистому ж одязі. До неї ставлять хрещених батьків, котрі приймуть її від святої купелі. Хрещені батьки (або куми) мають бути добрими православними християнами і аж ніяк не іновірними, чи, тим більше, безвірними.
Під час таїнства хрещення ставиться купіль з водою, запалюються свічки, на аналой кладуть хрест та Євангеліє. Священик в єпитрахилі починає оголошення відповідними молитвами і заклинаннями. Хрещеник має тричі зректися сатани і демонів його й усіх справ його, так само трикратно висловити приєднання до Христа, урочисто проголосивши Його Царем і Богом та тричі промовити Символ віри. (Під час хрещення малих дітей все це за дитину промовляють хрещені батьки).
Після цього хрещеника помазують святою оливою на знак того, що він прищеплюється до дерева Церкви Христової. Далі освячується вода і священик трикратно, в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, занурює хрещеника у воду.
Людина після виходу з купелі стає очищеною від гріхів. На знак цього на неї одягають чистий одяг, а на шию – хреста, бо ж віднині вона стала християнином.
Таїнство святого хрещення не може повторюватися, бо духовне народження, як і фізичне, буває лише раз. Для того й говориться в Символі віри: «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів».

МИРОПОМАЗАННЯ
Це таїнство, в якому при помазанні частин тіла віруючому подаються дари Духа Святого, що дають зростання в благодаті Божій та зміцнюють в житті духовному.
Початок помазання святим .єлеєм ми бачимо ще в Старому Завіті, коли Господь звелів Мойсеєві помазати Аарона і його синів на священство. Святим єлеєм помазували царів на царство, наприклад пророків Самуїла, Саула й Давида, після чого на них зійшов Дух Святий.
Сам Господь Ісус Христос не мав потреби вживати помазання – він як Бог дихнув на апостолів і сказав: «Прийміть Духа Святого» (Ін. 20, 22).
Святі апостоли, після зішестя на них Духа Святого, покладали на новоохрещених свої руки, щоб і на них зійшов Святий Дух, але апостоли вживали і помазання святим єлеєм.
Таїнство миропомазання звершується архієреями чи священиками над новоохрещеним одразу після хрещення. Тут принагідно треба сказати, що миро дозволено освячувати лише єпископам.
Святим миром помазують чоло, груди, вуха, ніс, уста, руки, ноги й спину, щоб освятити всі почування і всі діяння нового християнина. При цьому вимовляється формула миропомазання: «Печать Духа Святого».
Таїнство миропомазання, як і хрещення, не повторюється.

ПРИЧАСТЯ (ЄВХАРИСТІЯ)
Це таїнство, в якому вірні під виглядом хліба й вина причащаються Тілом й Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа на прощення гріхів і життя вічне. Встановлене воно Самим Ісусом Христом під час Тайної вечері, коли Господь взяв хліб, звів очі до неба, подякував Отцю, поблагословив, розламав і, подаючи ученикам, мовив: «Прийміть і споживайте, це Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів» (Мф 26, 26). Так само і чашу Він після вечері подав і сказав: «Пийте з неї всі. Це кров Моя Нового Завіту, що за вас і багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26, 27-28).
Свята євхаристія звершується єпископами і священиками у храмі на престолі і освяченому архієреєм антимінсі (шовковій хустці із зображеннями покладення Христа в домовину і куди зашито часточку святих мощів, без антимінса служба не проводиться).
Спочатку у вівтарі на жертовнику священик особливим чином готує хліб і вино для святої євхаристії, тобто відбувається проскомидія. Для цього беруть п’ять проскур з чистого білого пшеничного борошна (на архієрейській службі вживається сім проскур). Проскура складається з двох частин – на знак двох природ Христа – божественної і людської. На верхній частині проскури – хрест і напис ІС ХС НІ-КА, тобто Ісус Христос переможець.
Промовляючи слова Ісайї (з 53-ї глави), священик спеціальним ножем – копієм виймає з першої проскури чотирикутну частку і кладе її на дискос (срібне блюдце на ніжці). Ця часточка зветься Агнець, бо на літургії вірних він має принестися в жертву як старозавітне пасхальне ягня.
Тоді ж вливається вино й трохи води в чашу на спомин того, що з проколотого ребра Христового витекла кров і вода.
Після того священик, спом’янувши всю Церкву небесну, з другої проскури виймає другу часточку на честь Пресвятої Богородиці і кладе на дискосі праворуч Агнця. З третьої проскури виймаються часточки на честь чинів ангельських, на спомин Іоана Предтечі, пророків, апостолів, мучеників, преподобних, безсрібників, богоотців Якима і Анни і того святого, чия літургія правиться, – Іоана Золотоустого чи Василія Великого. Часточки кладуться ліворуч Агнця. З четвертої проскури виймаються частки за Церкву, державу й здоров’я живих, а з п’ятої – за померлих. Ці часточки розташовують в ногах Агнця.
На літургії вірних після першої половини Херувимської пісні відбувається великий вхід, під час якого святі дари переносять з жертовника на престол, що має нагадати про вхід Христа Спасителя до Єрусалима на добровільні страждання.
Далі священнослужителі й вірні в молитвах та єктеніях просять Бога очистити їх від гріхів і зробити гідними великого таїнства, а на запропоновані дари послати Святого Духа. Всі перед Богом сповідують свою віру, співаючи Символ віри.
Потім звучить євхаристичний канон, під час якого молитвами священнослужителя звершується таїнство перетворення хліба на Тіло Христове, а вина на Кров Христову: «І сотвори хліб цей Пречистим Тілом Христа Твого. Амінь. А те, що в чаші, самою чесною кров‘ю Христа Твого, перетворивши їх Духом Твоїм Святим. Амінь. Амінь. Амінь».
Відтак починається причастя. Кожен підходить до святих дарів, схрестивши руки і називаючи ім’я своє. Треба при цьому пам’ятати, що кожен, хто причащається, найтісніше з’єднується з Христом Господом, а через Нього стає спільником життя вічного: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне» (Ін. 6, 54). «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той у Мені перебуває і Я в ньому» (Ін. :, 54-56).
Хто чистий душею, той може і щонеділі причащатися, а загалом свята Церква велить причащатися всім вірним прийнамні чотири рази на рік, якщо не щомісяця.

ПОКАЯННЯ (СПОВІДЬ)
Це таїнство, в якому той, хто щиро кається перед Богом, сповідає свої гріхи священику і через видиме прощення від пастиря одержує невидимо прощення від Самого Ісуса Христа.
Покаяння дане людям від Бога як засіб виправити свої помилки й провини перед Богом. Коли б Адам покаявся, Господь би простив його. Так і Ной з веління Божого проповідував допотопним людям, щоб вони покаялися.
Особливим проповідником покаяння був Іоан Предтеча, до якого, як свідчить євангеліст, приходили люди і сповідали перед ним гріхи свої.
А коли Господь послав учеників Своїх на проповідь, то вони пішли і проповідували, кажучи: «Покайтеся, наблизилось бо Царство Боже» (Мк. 1, 15).
Що ж то значить – каятися?
Ворог Бога і людства, лукавий сатана, завжди спокушає людей на гріх, на протизаконні вчинки, то приваблюючи їх оманною насолодою, то розпалюючи почуття до пристрасті. Тому люди легко впадають у гріхи, які віддаляють їх від Бога, бо всякий гріх – від диявола. Тому вчинки свої завжди треба перевіряти і, якщо вони суперечать заповідям Божим, щиро покаятись, тобто осудити себе перед своєю совістю, просити у Бога допомоги і прощення і не повторювати того гріха.
Одначе цього замало, бо треба ще одержати прощення від Бога і зробити так, як заповідав Він: сповідати свої гріхи перед Церквою в особі священика і одержати від нього відпущення гріхів. Бо ж Господь дав апостолам, а через них і їхнім наступникам архієреям, а потім і священикам в’язати і розв’язувати гріхи людям: «Що зв’яжете на землі, буде зв’язано й на небі, і що розв’яжете на землі, буде розв’язано й на небі» (МФ. 18, 18).
Одначе й після щирої сповіді не можна забувати своєї вини перед Богом, бо ми гріхами ображаємо Його, і прагнути наблизитися до Нього постом і молитвами.
Часом трапляється, що внутрішнє розкаяння й самоосуд не заспокоюють сумління грішника і він бажає зовнішньої кари або подвигу, щоб загладити гріх і заспокоїти совість. Тоді духівник накладає на нього покуту, або єпитимію: наприклад, нічні молитви, поклони, пости, обов’язок творити милостиню.

ТАЇНСТВО СВЯЩЕНСТВА
Це – таїнство, в якому Дух Святий настановляє правильно обраного гідного кандидати через святительське рукоположення священнодіяти таїнства й пасти отару Христову. Священство встановлене ще в Старому Завіті, коли Господь повелів Мойсеєві посвятити Аарона на первосвященика, синів його на священиків, а все покоління Левія – на левітів, тобто нижчих служителів при скинії.
Христос, установлюючи Новий Завіт, не відмінив священства, лише наповнив його новим змістом, коли сказав: «Я прийшов не руйнувати закон, а виконати його» (Мф. 5, 17). На Тайній вечері Син Божий помив ноги своїм ученикам, освятив їх причастям Тіла й Крові Своєї і заповів їм священнодіяти на спомин Йому. А коли воскрес, то того ж дня явився Своїм ученикам, сказавши: «Мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас», дихнув на них і додав: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться, а на кому зоставите – зостануться» (Ін. 20, 21-23).
«Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, навчайте всі народи і хрестіть їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Навчайте їх додержуватися всього, що Я заповідав вам» (Мф. 28, 18-20).
Цими словами Христос передав апостолам повноту архієрейської влади у Церкві Своїй.
Святі апостоли відразу після зішестя на них Святого Духа проповідували, хрестили, а потім висвятили на дияконське служіння сімох мужів, звівши на них благодать Святого Духа через покладення рук своїх. Цим вони поклали початок першого, найнижчого ступеня священства.
Далі святі апостоли стали настановляти для окремих Церков пресвітерів-священиків (пресвітер – старший).
Після апостолів стали рукополагати їхні наступники і таким чином установилося апостольське переємство священства через архієреїв від одного до іншого, яке продовжується й донині.
Пізніше Вселенські собори постановили дотримуватися 1-го Апостольського правила: «Єпископа нехай настановляють два або три єпископи, а інші єпископи тієї області нехай дадуть на те свою писемну згоду”.
Як відбувається хіротонія єпископа, священика, диякона?
Єпископа висвячують два або три єпископи на Божественній літургії після співу «Святий Боже». Тоді архієреї кладуть на нього святе Євангеліє словами донизу, як знак руки Христової, і покладають на нього свої руки. Старший єпископ виголошує відповідні молитви, новопоставленого облачають в архієрейський одяг, і він бере участь в Божественній літургії вже як архієрей.
Священика висвячує один єпископ на Божественній літургії після Херувимської пісні. Кандидат має бути дияконом і до часу висвяти у службі Божій бере участь саме в цьому сані. Після «Херувимської» його обводять тричі довкола престолу із співами відповідних тропарів. Далі він стає праворуч престолу на коліна, поклавши руки на престол. Єпископ кладе на нього край омофора й обидві руки та читає відповідні молитви. Новопоставленого облачають у священницький одяг, і він бере участь в євхаристійному каноні як ієрей.
Диякона висвячує архієрей після Євхаристійного канону так само, як ієрея, але молитви читає інші. Після молитов новопоставленого одягають у дияконський одяг. Він причащається як диякон і виголошує останню єктенію.
За 68-м Апостольським правилом жодна з цих трьох хіротоній не може бути повторена над однією й тією ж особою, а коли б хто це зробив, то правило вимагає позбавлення сану як того, хто святив, так і висвяченого.

ШЛЮБ
Це таїнство, в якому наречений і наречена, добровільно обіцяючи вірність одне одному перед священиком і Церквою, благословляються на подружнє співжиття на зразок спілки Христа з Церквою і їм випрошується благодать чистої однодушності для благословенного народження і християнського виховання дітей.
Таїнство шлюбу установлено Самим Богом при створенні мужа й жони. Господь тоді благословив перших людей і сказав їм: «Плодіться, розмножуйтесь». Христос Спаситель підтвердив святість шлюбу, коли сказав фарисеям: «Покине чоловік батька свого і матір, пристане до жони своєї і будуть удвох одне тіло, і що Бог з’єднав, люди нехай не розлучають» (Мф. 19, 5-6).
Шлюб тоді законний, коли він освячений Церквою. Без того немає шлюбу, а є лише беззаконне співжиття. Про це говорив Христос самарянці: «Ти п’ять мужів мала, але й той, що тепер маєш, не є тобі муж» (Ін. 4, 18).
Подружнє життя – то велика святиня перед Богом. Чесне подружжя й ложе нескверне. За велику вірність Господь нагороджує подружжя дітьми. І навпаки зрада подружжя дуже гнівить Бога. Найтяжчий смертельний гріх – це перелюбство (зрада дружині). Апостоли твердо зазначають, що перелюбники, зрадники, розпусники Царства Божого осягти не зможуть. Чоловік і жінка удвох є одним тілом, а тому й повинні любити й оберігати одне одного до самої смерті. Сьома заповідь прямо каже: «Не перелюбствуй», а в часи Старого Завіту за подружню зраду побивали камінням.

МАСЛОСОБОРУВАННЯ (ЄЛЕОСВЯЧЕННЯ)
Це таїнство, в якому при помазанні хворого святою оливою (єлеєм) закликається на нього благодать Божа, котра зціляє всі немочі душевні й тілесні.
Маслособорування бере свій початок від апостолів, які, бувши посланцями Ісуса Христа, «мазали оливою багатьох недужих, і (ті) зцілялися» (Мк. 6, 13).
Те ж таїнство апостоли передали й Церкві. «Коли хто хворіє з вас, – каже апостол Яків, – нехай покличе пресвітерів церковних і нехай помоляться над ним і помажуть його оливою в ім’я Господнє. Молитва віри спасе хворого, і підійме його Господь, і якщо гріхи содіяв, простять йому» (Як. 5, 14-15).
Це таїнство зветься ще соборуванням, бо його повинен, за словами апостола, звершувати собор семи священиків, хоч на практиці його виконує один ієрей.

Таїнство єлеосвячення може повторюватися.